Кримінальна юстиція

Право Європейського Союзу встановлює мінімальні стандарти через: Хартію основоположних прав ЄС (право на справедливий суд та презумпція невинуватості, заборона подвійного покарання, право на особисту свободу та недоторканість); Директиви ЄС (право на адвоката, право на мовчання, право на перекладача тощо); Практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (у контексті статей 5, 6 та 7, 8, 14 Європейської Конвенції з прав людини (ЄКПЛ)), а також релевантна практика Суду справедливості ЄС, який застосовував та тлумачив відповідні статті Хартії й вторинного права та Рекомендації Ради Європи у питанні досудового тримання під вартою, умов утримання, прав потерпілих тощо.

Цей розділ стосується лише проблем кримінальної юстиції, пов’язаних із гарантуванням та захистом прав людини.

текст станом на березень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми кримінальної юстиції в Україні:

Факти смерті під час військової служби, в місцях несвободи, від працівників органів правопорядку тощо (матеріальний та процесуальний аспекти права на життя, справи Sergey Shevchenko, Misendz, Shabratskyy and Shabratska, Gongadze, Shmorgunov and Others, Yukhymovych).
Дії представників органів правопорядку та неефективність розслідувань повідомлень про правопорушення (зокрема тиск на обвинувачених з метою отримання зізнань, неможливість забезпечити ефективне розслідування повідомлень про злочини, група справ Khaylo, Fedorchenko and Lozenko, Karter).
Законність тримання під вартою та пов’язані з цим питання (зокрема законність та тривалість тримання під вартою, надмірність застосування даного запобіжного заходу, неналежне регулювання альтернатив триманню під вартою, зловживання затриманням без дозволу суду, не інформування про затримання або про його причини, формальний перегляд дозволів на затримання і відсутність права на компенсацію, група справ Ignatov, Lutsenko, Kharchenko, Yeloyev).
Право на справедливий суд у кримінальному процесі (обмежений доступ до безоплатної правничої допомоги, часта відсутність перекладу, тривалість судового розгляду та відсутність засобів проти цього, група справ Merit, недостатня незалежність судової системи від виконавчої влади тощо, Sytnyk).
Критична нестача суддів, надмірне навантаження на суддів, суттєвий дефіцит фінансування та нерівномірний розподіл справ, що підриває якість та своєчасність кримінальних проваджень.
Захист від жорстокого та інших форм поганого поводження з боку поліцейських та інших органів правопорядку (вимагання зізнання та відсутність ефективного розслідування скарг на це, групи справ Kaverzin, Karabet and Others, Shmorgunov and Others, Palyvoda).
Неналежні умови утримання в слідчих ізоляторах (СІЗО) та інших місцях несвободи (перенаселення, погане поводження із в’язнями, застосування спецзасобів, погані умови та відсутність харчування при переміщеннях та відсутності правових засобів проти цього (групи справ Sukachov, Melnik, Nevmerzhitsky, Yakovenko, Ukrayinskyy and Others), відсутність або невчасна медична допомога в місцях несвободи (групи справ Logvinenko, Isayev, Katz and others, Ukrayinskyy and Others).
Неналежний рівень співпраці з ЄСПЛ (справи Naydyon, Vasiliy Ivashchenko, Salakhov and Islyamova, Ukrayinskyy and Others).
Відсутність повноцінного механізму захисту потерпілих від насильницьких злочинів.
Основні порушення прав людини, визнані рішеннями ЄСПЛ у сфері кримінальної юстиції проти України:
- Ст. 3 ЄКПЛ: щодо фактів жорстокого поводження під час допитів з метою отримання зізнань, неналежних умов тримання в СІЗО (переповненість, відсутність вентиляції, медичної допомоги, ненадання медичної допомоги ув’язненим);
- Ст. 5 ЄКПЛ: щодо фактів незаконного або надмірно тривалого тримання під вартою, формальних, «шаблонних» рішень судів про продовження арешту без реального обґрунтування, відсутності своєчасного судового контролю за затриманнями, надмірний судовий розгляд);
- Ст. 6 ЄКПЛ: щодо фактів використання як доказів зізнань, отриманих без адвоката, залежність судів від виконавчої влади та прокуратури, надмірна тривалість судових кримінальних проваджень (Yukhymovych), відмова у виклику свідків захисту, проблема перегляду вироків Верховним Судом (Yaremenko 2, Shabelnik);
- Ст. 8 ЄКПЛ: у контексті проведення негласних слідчих дій, проведенні обшуків без дозволу суду, недостатність правових механізмів захисту (Koval, Denysyuk, Korniyets and Others, Sytnyk).

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Терміново вирішити проблему кадрового дефіциту суддів, зокрема в апеляційних судах кримінальної спеціалізації, через прискорення конкурсного відбору.
Продовжити впровадження електронної системи управління справами в ланцюгу кримінальної юстиції (СМЕРЕКА) як інструменту підвищення ефективності та прозорості.
Запровадити обов’язковий відеозапис допитів як гарантію від примусу до зізнань.
Забезпечити індивідуальну ідентифікацію всіх працівників органів правопорядку (Поліції, НАБУ, СБУ, ДБР та інших) і представників ЗСУ (включно з ТЦК і СП) та Нацгвардії під час публічних операцій.
Вжити ефективних заходів для вирішення проблеми неформальних тюремних ієрархій, включаючи ефективне розслідування насильства між ув’язненими.
Імплементувати норми Римського статуту в українське законодавство, внести зміни до кримінального та кримінального процесуального кодексів (проєкт закону розроблений робочою групою в Офісі Генерального прокурора).
Розробити спеціальні процесуальні гарантії для кримінальних проваджень в умовах воєнного стану, зокрема щодо заочних проваджень (in absentia), доступу до адвоката та ефективного оскарження (проєкт закону розроблений робочою групою в Офісі Генерального прокурора).
Внести зміни до законодавства щодо ефективного захисту свідків та потерпілих у «міжнародних» та інших тяжких злочинах.

Щодо реформування інституту адміністративних правопорушень в Україні, з огляду на вимоги acquis ЄС та практику ЄСПЛ, необхідно:

Ухвалити новий Кодекс України про адміністративні проступки замість чинного КУпАП 1984 року. Чинний Кодекс був прийнятий за часів радянської системи й не відповідає реаліям демократичної правової держави (проєкту закону № 11386, зареєстрованого 28 червня 2024 року).
Забезпечити чітке розмежування кримінальних та адміністративних правопорушень (проступків). Частина адміністративних правопорушень за КУпАП (зокрема ті, за які передбачено адміністративний арешт) за своїм характером є «кримінальними обвинуваченнями» в розумінні статті 6 ЄКПЛ, що вимагає повного застосування гарантій справедливого суду. Новий Кодекс має системно врахувати цю практику при визначенні меж адміністративної відповідальності.
Привести провадження у справах про адміністративні правопорушення у відповідність до стандартів статті 6 ЄКПЛ (право на справедливий суд). Чинний КУпАП не завжди забезпечує ефективний судовий перегляд рішень адміністративних органів із повною юрисдикцією.
Скасувати адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення або суттєво обмежити його застосування та забезпечити повні процесуальні гарантії. Адміністративний арешт за КУпАП (до 15 діб) є позбавленням свободи в розумінні статті 5 ЄКПЛ та, відповідно до критеріїв Engel, становить «кримінальне обвинувачення» за статтею 6 ЄКПЛ, що вимагає повного обсягу процесуальних гарантій: права на адвоката, презумпції невинуватості, права на допит свідків тощо. Практика ЄСПЛ підтверджує, що навіть короткострокове позбавлення волі в рамках дисциплінарних або адміністративних проваджень може підпадати під дію кримінальних гарантій Конвенції.
Об'єднати в одному Кодексі всі норми, які передбачають склади адміністративних проступків, вилучивши їх з інших законодавчих актів. Нині склади адміністративних правопорушень розпорошені по десятках спеціальних законів, що ускладнює їхнє застосування та порушує принцип правової визначеності (lex certa), який ЄСПЛ розглядає як частину принципу верховенства права.
Впровадити принцип пропорційності санкцій відповідно до практики ЄСПЛ та Суду справедливості ЄС. Новий Кодекс має запровадити чіткі категорії штрафів (проєкт КУпАП пропонує 10 категорій) із прив'язкою до ступеня тяжкості проступку, а не до застарілих фіксованих сум, які через інфляцію втратили стримуючий ефект.
Визнати юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, що є стандартною практикою в державах-членах ЄС. Чинний КУпАП, побудований на радянській моделі, визнає суб'єктами лише фізичних та посадових осіб, що не відповідає сучасним реаліям та ускладнює виконання acquis ЄС у сферах захисту довкілля, конкуренції, захисту прав споживачів тощо, де адміністративна відповідальність юридичних осіб є нормою.
Впорядкувати систему суб'єктів, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки. За чинним КУпАПом, справи розглядають понад 40 категорій органів (від судів до різноманітних інспекцій), що створює хаотичну та непрозору систему. Відповідно до принципу верховенства права та стандартів Ради Європи, адміністративні проступки мають бути підвідомчі виключно адміністративним органам (органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування) з обов'язковим правом на судове оскарження до суду повної юрисдикції.
Забезпечити належні процесуальні гарантії у провадженнях про адміністративні правопорушення, зокрема: право на правничу допомогу (включаючи безоплатну), право бути повідомленим про суть обвинувачення зрозумілою мовою, право на достатній час для підготовки захисту, право допитувати свідків. Ці гарантії визначені ст. 6 ЄКПЛ та ст. 47 та 48 Хартії основоположних прав ЄС.
Привести адміністративне законодавство у відповідність до принципу ne bis in idem (заборона подвійного покарання), закріпленого у статті 4 Протоколу № 7 до ЄКПЛ та статті 50 Хартії основоположних прав ЄС. Практика Суду справедливості ЄС (Bonda, Menci, Garlsson Real Estate) та ЄСПЛ (A and B v. Norway) вимагає, щоб у випадках, коли адміністративне стягнення за своїм характером є «кримінальним», дотримувалася заборона подвійного переслідування за одне й те саме діяння. Чинний КУпАП не містить чітких механізмів запобігання подвійному покаранню в ситуаціях, коли одне діяння може бути кваліфіковане і як адміністративне правопорушення, і як кримінальне правопорушення.

Щодо статей про гідність, життя, свободу та захист від катувань Хартії основоположних прав ЄС, Україні необхідно:

забезпечити ефективне розслідування смертей, катувань і жорстокого поводження в місцях несвободи, нападів на журналістів та інших тяжких і насильницьких злочинів;
усунути свавільне затримання: ліквідувати практику незареєстрованих затримань, перевищення їхніх строків, тримання без належних підстав та запровадити дієвий механізм оскарження, включити в законодавство додаткові гарантії щодо затримань без дозволу суду;
переглянути підстави тримання під вартою: забезпечити реальні альтернативи, особливо щодо неповнолітніх, та своєчасне звільнення після внесення застави; додаткову врегулювати заставу, зокрема, щодо форм її внесення;
підвищити стандарти умов утримання та створити ефективний механізм розгляду скарг, зокрема щодо медичної допомоги;
врегулювати застосування сили органами правопорядку та спецпідрозділами — лише у випадках крайньої необхідності з належним контролем;
вдосконалити гарантії при психіатричній госпіталізації та судово-психіатричній експертизі;
запровадити компенсацію за незаконне затримання.

Щодо Директив ЄС про права та компенсацію потерпілим від злочинів, Україні необхідно:

Ухвалити комплексний закон про права потерпілих, який відповідає Директиві 2012/29/ЄС та забезпечує: індивідуальну оцінку вразливості, систематичне інформування про хід справи, запобігання повторній віктимізації, доступ до спеціалізованих служб підтримки;
законодавчо гарантувати право на компенсацію потерпілим умисних насильницьких злочинів незалежно від їхнього громадянства;
створити спеціалізований інституційний механізм для консультування потерпілих та розгляду їхніх заяв про компенсацію;
забезпечити повне інформування потерпілих про їхні права, хід справи та створити форми державної підтримки — правову та інші форми допомоги, фізичний захист, захист приватності тощо;
Створити єдину систему збору даних та моніторингу щодо потерпілих.

Щодо Директиви ЄС про право на переклад у кримінальному провадженні, Україні необхідно:

законодавчо розмежувати усний і письмовий переклад як окремі види послуг, що вимагають різної кваліфікації;
запровадити регуляторний режим для перекладачів у кримінальних справах за аналогією з адвокатами безоплатної правничої допомоги, включно з обов'язковим навчанням юридичній термінології;
закріпити стандарт якості перекладу та визначити його недотримання підставою для оскарження доказів і заміни перекладача;
встановити мінімальний перелік документів, що підлягають обов'язковому перекладу для підозрюваного чи обвинуваченого;
гарантувати безоплатність усного і письмового перекладу за будь-яких обставин.

Щодо Директиви ЄС про право на інформацію у кримінальному провадженні, Україні необхідно:

закріпити обов'язок зупинити допит свідка, якщо він фактично стає підозрюваним, з негайним роз'ясненням його прав; показання, отримані з порушенням цього правила, мають виключатися як докази;
забезпечити повні та адаптовані письмові роз'яснення прав — окремо для затриманих і окремо для дітей;
скласти такі роз'яснення простою, зрозумілою мовою із залученням лінгвістів, а не лише юристів;
гарантувати ранній доступ до матеріалів справи для затриманих і тих, кому загрожує тримання під вартою, щоб забезпечити достатній час для захисту;
визначити мінімальний перелік матеріалів справи, доступних підозрюваному на досудовій стадії, та запровадити ефективний механізм оскарження відмови у доступі до них через слідчого суддю.

Щодо Директив ЄС про право на адвоката, безоплатну правничу допомогу та захист вразливих осіб, Україні необхідно:

гарантувати на практиці конфіденційність спілкування між адвокатом і клієнтом на всіх стадіях провадження, зокрема в приміщеннях поліції, інших органів правопорядку та суду;
забезпечити, що відмова від права на адвоката є однозначною, свідомою та добровільною;
підвищити рівень винагороди адвокатів, що надають безоплатну правничу допомогу, до справедливого рівня;
зобов'язати органи розслідування, прокуратуру та суди завчасно виявляти вразливих осіб — тих, хто через психологічні, інтелектуальні, фізичні чи когнітивні порушення не здатен повноцінно брати участь у провадженні;
забезпечити вразливим особам усі процесуальні гарантії, а у разі затримання чи тримання під вартою — додатковий захист.

Щодо Директиви ЄС про презумпцію невинуватості та право бути присутнім на судовому розгляді, Україні необхідно:

законодавчо заборонити публічним службовцям робити заяви про причетність конкретних осіб до злочинів, допускаючи винятки лише у чітко визначених випадках крайньої необхідності — і лише у зважений та пропорційний спосіб;
запровадити обов'язкове навчання суддів, прокурорів, слідчих і журналістів стандартам прав людини та етики висвітлення кримінальних проваджень;
закріпити, що фізичні обмеження в залі суду (скляні загородження) допускаються виключно у виняткових випадках — з міркувань безпеки, запобігання втечі або контакту з третіми особами;
переглянути норми Цивільного кодексу, що стосуються висвітлення кримінальних проваджень, відповідно до практики ЄСПЛ.

Щодо Директиви ЄС про Європейський наказ на проведення слідчих дій, Україні необхідно:

законодавчо гарантувати ефективне судове оскарження Європейського наказу на проведення слідчих дій для будь-якої особи, чиїх прав чи інтересів він стосується;
забезпечити можливість перевірки законності, необхідності та пропорційності такого наказу в судовому порядку, а також право на відшкодування у разі його незаконного видання або виконання;
встановити, що за відсутності такого механізму оскарження наказ не може бути виданий.

Щодо Регламенту про електронні засоби доказування та їхнє збереження у кримінальних провадженнях та щодо виконання покарань у вигляді позбавлення волі потрібно:

Законодавчо забезпечити засоби правового захисту проти Європейського наказу про надання даних (European Production Order);
встановити, що за відсутності такого механізму оскарження наказ не може бути виданий;

Імплементувати Директиву ЄС 2016/800 про процесуальні гарантії для дітей-підозрюваних та обвинувачених у кримінальному провадженні. Забезпечити обов’язкове представництво адвокатом дитини на всіх стадіях, індивідуальну оцінку кожної дитини-підозрюваного, обов’язковий аудіовізуальний запис допитів, позбавлення волі лише як крайній захід, спеціальне навчання суддів та прокурорів;
Щодо захисту персональних даних у кримінальному провадженні. Зробити законодавство відповідним до Директиви (ЄС) 2016/680 про захист персональних даних у контексті кримінального провадження.

Реформувати інститут судової експертизи в Україні:

Забезпечити інституційну незалежність судово-експертних установ від органів досудового розслідування, прокуратури та інших органів правопорядку. Слід розглянути створення незалежного центрального органу з координації судово-експертної діяльності (на кшталт Національної експертної служби), підзвітного Кабінету Міністрів, а не окремим відомствам.
Забезпечити НАБУ ефективний доступ до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз. Створення експертної установи безпосередньо при НАБУ чи САП (пропонується проєктом закону № 8336) є неприпустимим, оскільки це суперечить самій суті незалежності експертизи.
Здійснити демонополізацію судової експертизи шляхом скасування обмежень статті 7 Закону «Про судову експертизу», які передбачають проведення криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз виключно державними установами. Ця монополія обмежує право сторін кримінального провадження обирати експерта, порушує принцип рівності сторін (equality of arms), що є складовою права на справедливий суд за статтею 6 ЄКПЛ (практика ЄСПЛ: Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, Mantovanelli v. France). Необхідно розширити коло акредитованих недержавних експертних установ із забезпеченням належного контролю якості.
Запровадити систему автоматизованого розподілу експертиз для забезпечення незалежності, об'єктивності та запобігання тиску на експертів.
Усунути практику підміни судової експертизи діяльністю спеціалістів органів досудового розслідування.
Забезпечити належне фінансування та матеріальне забезпечення судово-експертних установ, підвищити оплату праці судових експертів до рівня, що унеможливлює корупційний тиск.
Запровадити ефективну систему акредитації та контролю якості експертних установ відповідно до міжнародних стандартів, зокрема стандарту ISO/IEC 17025 для лабораторій та Рекомендації Ради ЄС щодо розвитку судово-експертної науки (Council conclusions on the vision for European Forensic Science 2020). Необхідно створити організації саморегулювання за окремими експертними напрямками з передачею їм атестаційних та дисциплінарних функцій, як це рекомендовано у дослідженнях щодо концептуальних основ розвитку судової експертизи в контексті євроінтеграції.
Удосконалити систему підготовки та підвищення кваліфікації судових експертів із залученням закладів вищої освіти до базової підготовки, а також забезпечити обов'язкову участь експертів у програмах безперервної професійної освіти. Останні зміни до Закону «Про судову експертизу» (2024) запровадили вимоги щодо підвищення кваліфікації, проте їхня ефективна реалізація потребує належного ресурсного забезпечення та міжнародного обміну досвідом, зокрема через мережу Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI).
Забезпечити рівний доступ сторони захисту до експертизи на тих самих умовах, що й для сторони обвинувачення. Практика ЄСПЛ послідовно наголошує на тому, що принцип рівності сторін (equality of arms) вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою позицію, у тому числі щодо доказів, без суттєвого погіршення становища порівняно з протилежною стороною (Mantovanelli v. France, Sara Lind Eggertsdóttir v. Iceland). Необхідно законодавчо гарантувати право сторони захисту на залучення альтернативного експерта з державним фінансуванням у випадках безоплатної правничої допомоги.

Дотримання прав людини під час мобілізації. Розробити чіткий протокол мобілізації, що визначає суб’єктів затримання, забороняє застосування фізичної сили без належних підстав, визначає підстави та процедуру затримання й перебування під вартою під час мобілізації, інформування рідних про затримання, забезпечення незалежного механізму оскарження дій працівників ТЦК і СП й поліції, гарантування ефективного розслідування насильства з боку ТЦК і СП. Доцільно переглянути застосування адміністративного затримання в контексті мобілізації, оскільки фактично воно здійснюється не для складання адміністративного протоколу про правопорушення. Практика ЄСПЛ у справах проти України (зокрема група справ Ignatov) вже констатувала зловживання адміністративним затриманням для цілей кримінального провадження.
Необхідно завершити виконання загальних заходів у справах:

Sergey Shevchenko, Misendz, Shabratskyy and Shabratska, Gongadze, Shmorgunov and Others, Yukhymovych
групи справ Khaylo, Fedorchenko and Lozenko, Karter
групи справ Ignatov, Lutsenko
групи справ Merit, Sytnyk
групи справ Kaverzin, Karabet and Others, Shmorgunov and Others, Palyvoda
групи справ Sukachov, Melnik, Nevmerzhitsky, Yakovenko, Ukrayinskyy and Others
групи справ Logvinenko, Isayev, Katz and others
Naydyon, Vasiliy Ivashchenko, Salakhov and Islyamova
Kharchenko, Yeloyev
групи справ Yaremenko
Koval, Denysyuk, Korniyets and Others, Sytnyk

Див. додатково розділи:

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Кримінальна юстиція: відповідність національних механізмів забезпечення прав людини стандартам ЄС. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Володимир Петраковський

cтарший викладач факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія»