Домашнє насильство

Захист від насильства спирається на статтю 7 (повага до приватного та сімейного життя), статтю 1 (людська гідність), статтю 3 (право на цілісність особи), статтю 4 (заборона катувань та нелюдського поводження) та статтю 21 (недискримінація) Хартії основоположних прав ЄС, а також Директиву ЄС 2024/1385.

текст станом на березень 2026 року

У звіті Європейської Комісії щодо України 2025 року Єврокомісія підкреслює, що Україна вжила конкретних кроків для приведення національного законодавства у відповідність до Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульська конвенція). Попри це гендерно зумовлене насильство залишається критичною проблемою, що вимагає більш рішучих заходів. Комісія акцентує на необхідності посилення доступу до спеціалізованих служб підтримки та інфраструктури для постраждалих від гендерного, домашнього та сексуального насильства, а також забезпечення стабільного бюджетного фінансування для довгострокової підтримки та реабілітації.

Практика Європейського суду з прав людини сформувала комплекс базових принципів щодо позитивних зобов’язань держав у справах про домашнє та сексуальне насильство в межах статей 3 і 8 ЄКПЛ. Держава зобов’язана забезпечувати ефективне, незалежне та своєчасне розслідування всіх повідомлень про насильство, яке не може зводитися до формальних процесуальних дій або завершуватися без належного з’ясування обставин справи. Обов’язок захисту має проактивний характер і передбачає реагування за власною ініціативою органів влади у випадках, коли йдеться про вразливих осіб або суспільний інтерес, а також негайне вжиття запобіжних заходів на підставі всебічної оцінки ризиків для життя, здоров’я та гідності потерпілих. Водночас Суд наголошує на пріоритетності прав постраждалих над інтересами кривдників у питаннях фізичної та психологічної недоторканності, а також на необхідності посиленого захисту дітей. У справах щодо сексуального насильства особливого значення набуває запобігання вторинній віктимізації, застосування ефективних кримінально-правових механізмів і дотримання принципу делікатності з урахуванням віку, вразливого становища та приватного характеру обставин справи.

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

Прогалини у законодавстві: Кримінальний кодекс України не містить окремих норм, що стосуються таких форм насильства як: переслідування (сталкінг) чи онлайн-переслідування, домагання, кібербулінг. Також відсутня відповідальність за оприлюднення за допомогою засобів електронних комунікацій інтимних матеріалів особи без її згоди, навмисне неодноразове або постійне спостереження за особою без її згоди, а також здійснення погрозливих дій через такі засоби.
Бар’єри приватного обвинувачення: злочини, пов’язані з домашнім та сексуальним насильством, відносять до справ приватного обвинувачення (ст. 477 КПК України). Часто постраждалі особи забирають заяви через тиск або маніпуляції, що призводить до закриття провадження. Для вирішення цього у травні 2024 року у першому читанні підтримано законопроєкт № 10420, однак до сьогодні він навіть не готовий до другого читання, а у грудні 2024 року зареєстровано законопроєкт № 12297, який так і не був розглянутий парламентом навіть у першому читанні. Ними передбачається впровадження публічного обвинувачення: розпочати провадження можна буде за заявою будь-якої людини.
Невидимість дітей: Поліція та суди часто не ідентифікують дітей-свідків як постраждалих від домашнього насильства. Навіть при ідентифікації інформація не завжди передається до служб у справах дітей. Тільки у 6% кримінальних справ дітей визнають потерпілими. Бракує усвідомлення того, що психологічна шкода від спостереження за насильством робить дитину не свідком, а повноцінною постраждалою особою.
Відсутність уніфікованої оцінки ризиків: Оцінка ризиків має виявляти негайні загрози безпеці, тоді як оцінка потреб орієнтована на довгострокову підтримку (медичну, соціальну, юридичну). Брак такої координації між правоохоронцями та соцслужбами призводить до неефективного використання ресурсів й підвищує ризик повторного насильства.
Обмеженість ресурсів поліції: Спеціалізовані групи поліції та притулки зосереджені переважно у великих містах, залишаючи сільську місцевість та маленькі міста без належного захисту.
Проблеми збору статистичних даних та обліку вразливих груп: Попри вимоги закону (ст. 5 ЗУ “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”), ефективного механізму систематизації даних не запроваджено. Основні проблеми:
- Ототожнення понять: Тривала відсутність розмежування даних про домашнє насильство та насильство за ознакою статі ускладнює оцінку кожного явища.
- Відсутність конкретизації сексуального насильства: Статистика не виокремлює форми насильства (наприклад у шлюбі), оскільки дані збираються за загальною категорією ст. 152 ККУ.
- Облік осіб з інвалідністю: В Україні відсутня статистика щодо дівчат і жінок з інвалідністю, які постраждали від насильства, хоча міжнародні дослідження підтверджують, що вони зазнають насильства значно частіше.
У травні 2025 року GREVIO (Група експертів Ради Європи з моніторингу Стамбульської конвенції) провела свій перший базовий оціночний візит до України. Важливо, щоб Україна розробила чіткий план реалізації запропонованих рекомендацій.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Для належної імплементації статей 1, 3, 4 та 7 Хартії основоположних прав ЄС, положень ЄКПЛ щодо захисту постраждалих від домашнього та сексуального насильства національне законодавство України потребує подальшого системного вдосконалення. Ключовим завданням є забезпечення ефективного кримінально-правового реагування, процесуальних гарантій для потерпілих і комплексної системи підтримки з урахуванням їхнього вразливого становища.

У цьому контексті доцільно зосередитися на таких пріоритетних напрямах:

Посилення кримінально-правового захисту та відповідальності: Необхідно імплементувати положення Директиви ЄС 2024/1385 та криміналізувати сучасні форми кібернасильства, зокрема обмін і поширення інтимних матеріалів без згоди особи, переслідування, домагання та підбурювання до насильства або ненависті за допомогою електронних комунікацій. Законодавство також має чітко охоплювати сексуальне насильство у приватній сфері, у тому числі в умовах близьких або сімейних відносин і передбачати відповідальність за примушування до каліцтва статевих органів. Варто переглянути підходи до призначення покарання у справах про сексуальне та домашнє насильство, зокрема шляхом обмеження можливостей застосування надмірно м’яких санкцій, розширення переліку обтяжуючих обставин та перегляду правил обчислення строків давності у справах щодо злочинів проти дітей.
Забезпечення ефективних процесуальних гарантій для потерпілих: Справи про домашнє та сексуальне насильство мають бути остаточно виключені зі сфери приватного обвинувачення. Процесуальні механізми повинні мінімізувати повторну травматизацію потерпілих, зокрема шляхом обмеження контакту з кривдником, проведення допитів у спеціально адаптованих умовах, використання аудіо- та відеофіксації та захисту конфіденційності персональних даних. Окремої уваги потребує забезпечення обов’язкової індивідуальної оцінки ризиків і потреб постраждалих осіб та налагодження ефективної міжвідомчої координації між правоохоронними органами й соціальними службами. Забезпечення обов’язкової участі органу опіки та піклування як законного представника дитини у провадженнях.
Розширення доступу до підтримки, правничої допомоги та компенсації: Необхідно гарантувати доступ потерпілих до безоплатної правничої допомоги, психологічної та соціальної підтримки, зокрема через розвиток спеціалізованих кризових центрів. Законодавство має передбачати реальні механізми державної компенсації шкоди потерпілим від домашнього та сексуального насильства незалежно від факту винесення обвинувального вироку.
Робота з кривдниками та запобігання повторному насильству: Система відповідальності повинна поєднувати покарання з обов’язковим проходженням корекційних або пробаційних програм для кривдників. Для цього необхідно усунути законодавчі неузгодженості та визначити чіткі критерії застосування таких програм судами.
Урахування потреб вразливих груп та превентивні заходи: Законодавство і практика мають належним чином враховувати потреби дітей, осіб з інвалідністю та осіб старшого віку як постраждалих від насильства, зокрема в частині доступу до правосуддя, підтримки та реабілітації. Важливим елементом є розвиток систематичних інформаційних і освітніх заходів, спрямованих на формування культури нульової толерантності до насильства, включно з комплексною та інклюзивною сексуальною освітою. Зокрема, освіти щодо згоди у сексуальних стосунках, що є прямою вимогою Директиви ЄС 2024/1385 (ст. 36).
Статистика та моніторинг: Запровадження деталізованого обліку форм насильства та фіксація даних про постраждалих (потерпілих) з інвалідністю для розробки цільових політик.
Завершити доопрацювання та прийняти парламентом проєкти законів:

№10420 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо проведення освідування та експертизи, укладення угоди про примирення та кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція).
№ 12297 про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення повноти імплементації положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей.

Виконати рішення Європейського суду з прав людини в групі справ Левчук та інші проти України (2020) (незабезпечення того, щоб заявники могли користуватися своїми житлом без домагань та насильницьких втручань), що також включає справи Білявська проти України (2025), Івашків проти України (2022), L.S. проти України (2024), М.М. та Z.M. проти України (2022).

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Запобігання від правопорушень, пов’язаних із домашнім та сексуальним насильством, а також розслідування таких правопорушень у контексті виконання зобов’язань щодо вступу до ЄС. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Дар’я Росохата

юристка-аналітикиня Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», докторка філософії в галузі права

Марія Грицишин

консультантка, помічниця юристки Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», бакалавриня Школи права Українського Католицького університету

Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем»