Уповноважений Верховної ради України з прав людини
У щорічних Звітах Європейської Комісії щодо прогресу України на шляху до членства в Європейському Союзі у розділі «Фундаментальні права» окрему увагу приділено ролі та спроможності національної інституції з прав людини (НІПЛ): Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Попри визнання Уповноваженого активною та загалом ефективною інституцією, Європейська Комісія наголошує на збереженні системних викликів, пов’язаних із недостатнім ресурсним забезпеченням, обмеженою фінансовою та операційною незалежністю, а також потребою в подальшому вдосконаленні правового регулювання. У цьому контексті Комісія підкреслює, що ефективність і незалежність національних інституцій з прав людини мають оцінюватися крізь призму міжнародних і європейських стандартів, насамперед Паризьких і Венеційських принципів та профільного права ЄС. Вони передбачають спроможність НІПЛ здійснювати моніторинг і оцінку дотримання прав людини, надавати рекомендації органам влади, готувати публічні звіти, взаємодіяти з громадянським суспільством і міжнародними інституціями, забезпечувати фізичну, юридичну та інформаційну доступність своєї діяльності та, за наявності відповідного мандата, ефективно розглядати індивідуальні скарги й діяти превентивно. Забезпечення повної відповідності мандата та практичної діяльності Уповноваженого цим стандартам розглядається Європейською Комісією як необхідна умова реального захисту прав людини та один із ключових елементів процесу європейської інтеграції України.
текст станом на березень 2026 року
На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:
- Недостатня відповідність чинного законодавства міжнародним стандартам, зокрема Паризьким і Венеційським принципам, що зумовлює потребу у внесенні змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та суміжних нормативно-правових актів. Розроблений Уповноваженим проєкт закону № 13181, на нашу думку, не відповідає поставленим завданням, зокрема, не встановлює гарантій незалежності інституції, не визначає елементи прозорості та підзвітності, та не збільшує ефективність інституції. Він також не враховує, що Уповноважений з наявними повноваженнями не може виконувати функції незалежної інституції з протидії дискримінації, а також захисту персональних даних. Загалом, цей проєкт не відповідає рекомендаціям міжнародних організацій, розроблявся не публічно, його перше публічне обговорення відбулося після реєстрації в парламенті.
- Недостатньо чітко закріплений мандат Уповноваженого на конституційному та законодавчому рівнях, що обмежує його здатність ефективно виконувати функції відповідно до міжнародних стандартів. Відповідно до Конституції України його функцією є контроль за дотриманням прав людини виконавчою владою. Однак на практиці його функції та повноваження часто визначаються як органу виконавчої влади з правом формування та реалізації державної політики, прийняття обов’язкових до виконання рішень, а також можливості здійснювати розслідування та застосовувати санкції у передбачених законом випадках. Такі функції не відповідають міжнародним стандартам. Також функції Уповноваженого не узгоджені з функціями інших правозахисних інституцій, наприклад, військовим омбудсманом, уповноваженим з гендерної політики, уповноваженим з прав дітей тощо. З іншого боку, відповідно до міжнародних стандартів необхідно створити незалежний орган регулювання та захисту персональних даних, а також орган рівності, спроможний розслідувати індивідуальні скарги щодо дискримінації. Відповідно повинні бути переглянуті повноваження Уповноваженого щодо цих напрямків.
- Відсутність законодавчо закріпленої прозорої та відкритої конкурсної процедури відбору й призначення Уповноваженого, що не забезпечує належних гарантій незалежності та професійної компетентності.
- Слабкий захист інституційної незалежності, оскільки Уповноважений може бути знятий парламентом без будь-якого обґрунтування (справа про зняття з посади Уповноваженого Л.Денисової). Також недостатні законодавчі гарантії юридичного та фізичного захисту Уповноваженого, а також відсутність ефективних механізмів запобігання втручанню в його діяльність.
- Відсутність чіткого законодавчого обов’язку органів державної влади співпрацювати з Уповноваженим, зокрема під час розроблення керівних принципів, державних політик, змін до законодавства чи прийняття інших рішень щодо прав людини. Недостатньо визначені повноваження Уповноваженого у законодавчому процесі, зокрема, щодо винесення пропозицій ратифікації та приєднання України до міжнародних і регіональних договорів з прав людини, а також внесення правок до законопроєктів чи участі в їхньому обговоренні, що обмежує його роль у впровадженні міжнародних стандартів.
- Недостатній рівень нормативного врегулювання питань захисту персональних даних, які збираються, обробляються та поширюються Уповноваженим, зокрема відсутність спеціальних правил і керівних принципів у цій сфері.
- Недостатність та інституційна вразливість фінансового й ресурсного забезпечення Уповноваженого ВРУ з прав людини, що унеможливлює стабільне, незалежне та прогнозоване виконання його конституційного мандату через відсутність бюджетної автономії, належного захисту від впливу через бюджетний процес і достатніх ресурсів для забезпечення інфраструктури та безпеки персоналу. Призначення на посади часто відбувається без конкурсу, що не гарантує добір працівників з належними знаннями щодо прав людини.
- Фінансова закритість діяльності Уповноваженого та його представництв: інституція не публікує жодної інформації про використання бюджетних та донорських коштів.
- Недостатнє фінансове, кадрове та ресурсне забезпечення регіональних представництв Уповноваженого, що обмежує їхню спроможність ефективно здійснювати моніторинг, організовувати виїзні прийоми та приймати оперативні рішення на місцях. Призначення на посади часто відбувається без конкурсу.
- Недостатній інституційний розвиток, що проявляється у відсутності завершеного стратегічного плану, слабкій внутрішній організації, неефективних комунікаціях та обмеженій співпраці. Недостатній розвиток спроможностей і мотивації персоналу через обмежене професійне навчання, слабку систему компенсацій і підтримки, а також неповне забезпечення безпеки та умов праці, що знижує ефективність виконання функцій.
- Відсутність структурованих механізмів обробки скарг та запитів, а також механізмів протидії зловживанням.
- Недостатній рівень комунікації та обміну інформацією з міжнародними НІПЛ та громадянським суспільством, що обмежує можливості Уповноваженого у просуванні прав людини та координації дій на національному та регіональному рівнях.
- Не розроблена й не впроваджена стратегія діяльності на окупованих територіях.
- не виконано
- виконано
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
З метою посилення гарантій незалежності Омбудсмана необхідно внести зміни до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», які мають чітко закріпити:
- інституційну, функціональну та фінансову незалежність Уповноваженого відповідно до Паризьких і Венеційських принципів;
- прозору, конкурсну та інклюзивну процедуру призначення Уповноваженого із залученням громадянського суспільства та чіткими кваліфікаційними вимогами до кандидатів;
- стабільне, достатнє та захищене фінансування діяльності Уповноваженого через окрему бюджетну програму із залученням його до формування бюджетного запиту та захисту витрат від секвестру, а також зобов’язання публікувати відкритий фінансовий звіт про витрати Уповноваженого, включно з коштами, що отримані як технічна допомога;
- вичерпний перелік підстав і чітку процедуру дострокового припинення повноважень, що унеможливлює політичний тиск або спрощені механізми звільнення;
- ефективні гарантії захисту від будь-якого втручання в діяльність Уповноваженого та працівників Секретаріату з боку органів державної влади та політичних суб’єктів;
- заборону на передачу функцій та повноважень Уповноваженого суб’єктам приватного права (фізичним особам, ФОП тощо), окрім функціонування Національного превентивного механізму;
- змінити статтю 22 закону про Уповноваженого й вилучити обов’язок співпраці з Уповноваженим щодо суб’єктів приватного права (фізичних осіб, юридичних осіб приватного права).
Мандат та ресурсне забезпечення Уповноваженого є ключовими передумовами його ефективної та незалежної діяльності, у зв’язку з чим необхідно:
- розширити та чітко визначити мандат Уповноваженого у сфері захисту прав людини, зокрема щодо контролю та превентивного нагляду за діяльністю органів державної влади, обов’язкового доступу до проєктів нормативно-правових актів і політик, участі у їхній розробці та надання рекомендацій з усунення ризиків порушення прав людини;
- забезпечити достатнє та стабільне кадрове й фінансове забезпечення діяльності Уповноваженого, добір кадрів на основі відкритих конкурсів, належний рівень оплати праці персоналу, регулярне професійне навчання та прозоре звітування про використання бюджетних і міжнародних ресурсів;
- посилити повноваження у сфері моніторингу та звітності щодо дотримання прав людини шляхом гарантування вільного й оперативного доступу до приміщень, документів і даних органів влади, запровадження обов’язкової реакції державних органів на виявлені порушення та ефективного контролю за виконанням рекомендацій Уповноваженого;
- чітко розмежувати повноваження Уповноваженого з функціями інших державних органів, уникнувши дублювання, зокрема у сфері міжнародної діяльності, шляхом відмови від не передбачених законом іноземних представництв та розвитку співпраці з національними інституціями з прав людини інших держав;
- провести фінансовий аудит діяльності Уповноваженого з публікацією основних його висновків.
Взаємодія з міжнародними структурами та громадянським суспільством є важливою складовою інституційної спроможності Уповноваженого у зв’язку з чим необхідно:
- налагодити системну співпрацю Уповноваженого зі спеціалізованими міжнародними механізмами у сфері прав людини в межах ООН, Ради Європи та ЄС, включно з підготовкою регулярних альтернативних звітів, а також розвивати обмін досвідом і співпрацю з національними інституціями з прав людини інших держав;
- посилити та інституціоналізувати діяльність консультативно-дорадчих органів при Уповноваженому та його представниках із забезпеченням сталого й репрезентативного залучення організацій громадянського суспільства, правозахисників, експертів, науковців, професійних спільнот та організацій, що працюють із вразливими групами населення;
- систематично оприлюднювати проєкти документів та прийняті документи, що напрацьовуються такими механізмами;
- активізувати виявлення системних порушень прав людини шляхом поглибленої взаємодії з неурядовими та правозахисними організаціями, зокрема через проведення спільних заходів, експертних обговорень та інших форматів координації.
Посилення діяльності щодо моніторингу порушень прав людини на окупованих територіях та обмежень прав людини в умовах воєнного стану, зокрема:
- розроблення механізмів збору інформації та індивідуальних скарг про порушення прав людини (із застосуванням захищених засобів зв’язку);
- оприлюднення щорічної доповіді про порушення прав людини на окупованих територіях та вироблення рекомендацій органам влади щодо покращення захисту чи реалізації прав людини на окупованих територіях, а також прав ВПО;
- підготовка спеціальної доповіді про обмеження прав людини під час воєнного стану з рекомендаціями щодо їхньої пропорційності та необхідності, а також скасування цих обмежень після воєнного стану;
- представлення зібраної інформації міжнародним інституціям та організаціям.
Рекомендації щодо Національного превентивного механізму викладені в окремому розділі. Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Національна інституція з прав людини в межах євроінтеграції. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Володимир Яворський
програмний директор ГО «Центр громадянських свобод»