Заборона дискримінації
Дотримання принципів рівності та недискримінації є однією з базових цінностей Європейського Союзу, закріпленою у Хартії основоположних прав ЄС. Вона охоплює рівність усіх осіб перед законом, заборону дискримінації за визначеними ознаками, забезпечення рівноправності жінок і чоловіків, захист прав людей старшого віку на гідне та незалежне життя, а також сприяння повній інтеграції осіб з інвалідністю в суспільне та професійне життя.
текст станом на березень 2026 року
У звіті Європейської Комісії за 2025 рік попри фіксацію окремого прогресу, наголошується на збереженні суттєвих прогалин у відповідності кримінального та антидискримінаційного законодавства України acquis ЄС. Зокрема, йдеться про невідповідність Рамковому рішенню 2008/913/JHA, відсутність системного збору даних щодо злочинів ненависті та невключення сексуальної орієнтації й ґендерної ідентичності до переліку захищених ознак. Також підкреслюється необхідність подальшого узгодження національної системи недискримінації з директивами ЄС і посилення інституційної спроможності для протидії расизму, захисту прав ЛГБТІК-осіб та осіб з інвалідністю. Таким чином, підхід Європейського Союзу зводиться не лише до формального прийняття законодавства, а й до створення дієвої інституційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективні засоби правового захисту від дискримінації, реальні механізми відшкодування для потерпілих та запобігання дискримінаційним практикам у публічній та приватній сферах.
На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:
- Відсутність комплексного та чіткого визначення форм дискримінації й нетерпимості, зокрема обмежені переліки захищених ознак, відсутність або фрагментарність таких понять, як інтерсекційна дискримінація, дискримінація за асоціацією та відмова від розумного пристосування, віктимізація, злочини на ґрунті нетерпимості, мова ворожнечі, а також використання різної й конкуруючої термінології, що ускладнює правозастосування.
- Відсутність узгодженості між нормативно-правовими актами, різні підходи до переліку захищених ознак та відсутність комплексного захисту за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності поза межами трудового законодавства.
- Наявність суттєвих юридичних прогалин у механізмах захисту, включно з відсутністю ефективної адміністративної відповідальності, обмеженими судовими та позасудовими засобами захисту, невизначеністю правил розподілу тягаря доказування та недостатнім захистом осіб, які подають скарги на дискримінацію. Тягар доказування завжди залишається за позивачем.
- Недостатній рівень правового регулювання та практичної реалізації прав окремих уразливих груп, зокрема осіб з інвалідністю через відсутність системи підтриманого прийняття рішень, а також людей старшого віку у зв’язку з браком комплексних національних програм, спрямованих на забезпечення активного й незалежного життя.
- Наразі в Україні існує критичний брак спеціалізованих механізмів для розслідування таких правопорушень. Слідчі органи здебільшого не мають підготовки для роботи з мотивами нетерпимості, що призводить до неефективності правосуддя.
- Залишаються проблемою неврегульовані ситуації з реєстрацією цивільних одностатевих партнерств, а також не визнаються партнерства, укладені за кордоном.
- не виконано
- виконано
Проблеми, визначені практикою ЄСПЛ у справах проти України:
- Україна має забезпечити незалежність та об’єктивність розслідувань злочинів на ґрунті нетерпимості, особливо коли вони стосуються етнічних меншин або представників маргіналізованих груп.
- Держава має створити спеціалізовані підрозділи або процедури для ідентифікації та розслідування мотивів нетерпимості, а також забезпечити відповідне навчання органів правопорядку. У практиці ЄСПЛ мотив ненависті, упередження або нетерпимості розглядається як фактор, що підсилює суспільну небезпечність діяння та покладає на державу підвищені позитивні зобов’язання щодо ефективного розслідування. За наявності ознак того, що злочин міг бути вчинений з мотивів дискримінації, державні органи зобов’язані вжити всіх розумних заходів для виявлення та встановлення такого мотиву.
- Необхідність залучення потерпілих та їхніх родичів до процесу розслідування є важливою для забезпечення прозорості та підвищення довіри до правової системи.
- Необхідно налагодити обмін інформацією між органами правопорядку, правозахисниками та громадянським суспільством.
- Наявна дискримінація через відсутність правового регулювання цивільних партнерств.
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
Інституційні зміни та посилення механізмів захисту та відновлення порушених прав
- Розширити повноваження виконавчих органів влади та створити незалежні інституції рівності для забезпечення ефективного моніторингу та контролю за виконанням антидискримінаційного законодавства. Незалежна інституція рівності також має бути наділена правом ініціювати розслідування випадків дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті, що дозволить зміцнити правозахисну інфраструктуру. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не може виконувати ці функції через відсутність незалежності, слабкої спроможності здійснювати захист по всій країні, а також через суперечність функцій і повноважень, зокрема, щодо застосування санкцій, що не притаманно Національним інституціям з прав людини відповідно до Паризьких принципів та конституційного статусу Уповноваженого (функція парламентського контролю за дотриманням прав людини).
- Створити або розширити наявні механізми для регулярного збору, моніторингу та аналізу даних про прояви дискримінації, злочини на ґрунті ненависті та доступ до правосуддя для вразливих груп. Дані мають збиратися на державному та місцевому рівнях всіма відповідальними стейкхолдерами, що дозволить краще розуміти масштаби проблеми та ефективно реагувати на неї.
- Забезпечити рівний доступ до правосуддя для осіб з інвалідністю та вразливих груп, зокрема, покращення архітектурної доступності, інструментів цифрової участі, належного інформування та перекладу жестовою мовою.
- Держава повинна виконати рішення ЄСПЛ в справах проти України: доступ до правосуддя для осіб з інвалідністю та вразливих груп, зокрема, покращення архітектурної доступності, інструментів цифрової участі, належного інформування та перекладу жестовою мовою.
- Група справ “Федорченко та Лозенко” проти України (2021) (відсутність ефективного розслідування злочину на ґрунті національної та релігійної ворожнечі): Грігорян і Сергєєва проти України (2017), Бурля та інші проти України (2019), Загубня та Табачкова проти України (2020), Корнілова проти України (2020), Мігоряну та релігійна громада Свідків Єгови міста Ізмаїл проти України (2020), Пастрама проти України (2021), Узу проти України (2024), «Картер проти України» (2024, відсутність ефективного розслідування злочину на ґрунті гомофобії).
- «Маймулахін та Марків проти України» (2023) (відмова будь-яких форм правового визнання та захисту одностатевих пар). Доопрацювати та прийняти законопроєкти №9103 (зі змінами щодо сімейного законодавства) та №12252.
- Розширити антидискримінаційне законодавство шляхом включення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до переліку захищених ознак, а також забезпечити рівний захист від дискримінації за расовими, етнічними та гендерними ознаками у всіх сферах суспільного життя, включно з доступом до товарів і послуг.
- Посилити відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості шляхом удосконалення кримінального законодавства з метою запровадження більш суворих і ефективних санкцій за злочини, вчинені з мотивів нетерпимості. Проєкт закону №13597 не вирішує цих завдань й потребує суттєвих змін, оскільки запропонована редакція погіршує ситуацію.
- Визначити чіткі та спеціалізовані процедури розслідування злочинів на ґрунті нетерпимості, а також запровадити системні механізми збору, аналізу та публікації даних про їхню кількість, характер і мотиви. Також відповідно до права ЄС необхідно запровадити механізми підтримки потерпілих від злочинів на ґрунті нетерпимості.
- Забезпечити належне правове регулювання протидії іншим проявам нетерпимості, зокрема мові ворожнечі, з урахуванням стандартів свободи вираження поглядів.
- Передбачити в цивільному, трудовому та адміністративному законодавстві чіткий обов’язок відповідача доводити, що порушення однакового ставлення не було (перенесення тягаря доказування на відповідача).
- Передбачити обов’язкові вимоги щодо розумного пристосування для осіб з інвалідністю в різних сферах суспільного життя.
Освітні та просвітницькі заходи
- Державні службовці, судді, правоохоронці мають регулярно проходити спеціальне навчання з питань прав людини, недискримінації та реагування на злочини на ґрунті нетерпимості. Це допоможе забезпечити ефективне та толерантне ставлення до вразливих груп і реальне застосування антидискримінаційного законодавства.
- Уряд має регулярно планувати та проводити національні інформаційні кампанії щодо прав і механізмів захисту від дискримінації як частину державної політики з просування й захисту прав людини.
Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Відповідність українського антидискримінаційного законодавства стандартам ЄС. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Ірина Федорович
директорка ГО Центр «Соціальна дія», експертка з прав людини, рівності та недискримінації з понад 20-річним досвідом,
Олена Бондаренко
експертка з міжнародних стандартів прав людини, недискримінації та сталого розвитку
Тимофій Атаманчук
юрист-аналітик ГО «Центр громадянських свобод»
Володимир Яворський
програмний директор ГО «Центр громадянських свобод»
Бібліотека
