Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства
1. Колективне видворення забороняється.
2. Жодну особу не може бути переміщено, видворено або екстрадовано до держави, де існує серйозний ризик того, що її буде піддано смертній карі, тортурам або іншому нелюдському або принизливому поводженню або покаранню.»
текст станом на квітень 2026 року
На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:
- Надмірна концентрація повноважень в одному органі. Державна міграційна служба (ДМС) одночасно виявляє порушників, приймає рішення про видворення та виконує його. Якщо особа хоче оскаржити рішення в адміністративному порядку, вона звертається до того самого органу, що його й прийняв. Це порушує принцип неупередженості та базові вимоги до наявності засобу правового захисту порушеного права людини.
- Скасування судового контролю за примусовим видворенням. Закон № 2952-IX від 24 лютого 2023 року надав Державній міграційній службі (ДМС), Державній прикордонній службі (ДПСУ) та Службі безпеки України (СБУ) повноваження приймати рішення про примусове видворення без попереднього судового перегляду. Це прямо суперечить статті 124 Конституції України, яка встановлює, що правосуддя здійснюється виключно судами. Це також суперечить статті 13 Директиви ЄС про повернення 2008/115/ЄС, яка вимагає доступу до ефективного засобу правового захисту перед компетентним судовим або адміністративним органом. Статистичні дані підтверджують різке зростання видворень та відповідне зниження рішень про повернення, що свідчить про розгляд справ без належної індивідуальної оцінки.
- Ризик вислання без належного розгляду та відсутність механізму моніторингу фундаментальних прав на кордоні. Задокументовані випадки, коли прикордонники не інформували людей про право подати заяву про захист. Рішення про відмову у в’їзді набирає чинності негайно та не зупиняється під час оскарження. Ст. 10 Регламенту про скринінг (ЄС) 2024/1356 вимагає від держав-членів створення незалежного механізму моніторингу фундаментальних прав під час скринінгу та прикордонних процедур. FRA розробило спеціальні рекомендації для таких механізмів (2024). Україна не має жодного подібного механізму. Крім того, лише у 2025 році Україна екстрадувала двох осіб до Російської Федерації, які мали намір служити у Збройних Силах України: одна з них згодом загинула після затримання в Росії, а іншій були висунуті серйозні кримінальні обвинувачення. Це викликає обґрунтоване занепокоєння щодо дотримання принципу невидворення за статтею 33 Конвенції про статус біженців 1951 року та статтею 3 ЄКПЛ.
- Відсутність індивідуального розгляду справ. Рішення про видворення часто приймаються формально й без урахування особистих обставин людини: стану здоров’я, сімейних зв’язків, ризиків у країні повернення тощо. Суди здебільшого перевіряють лише відповідність формальним нормам закону, а не суть ситуації.
- Обмежені альтернативи затриманню. Українське законодавство (стаття 289 Кодексу адміністративного судочинства) передбачає лише дві альтернативи імміграційному затриманню — поруку або заставу. На відміну від ЄС, де пріоритет надається м’якшим заходам (обов’язкова явка до органів, обмеження місця проживання, застосування електронних засобів контролю тощо), а затримання може застосовуватися лише як крайній захід, якщо інші, менш обтяжливі методи, не є придатними з огляду на особливості кожної конкретної ситуації. Відсутність цих альтернатив означає, що затримання застосовується як захід за замовчуванням, а не як крайній захід, що суперечить принципам пропорційності й необхідності. Це, крім іншого, зумовлює переповнення місць тримання іноземців та погіршення їхнього забезпечення та умов перебування.
- Відсутність безоплатної правничої допомоги для нелегальних мігрантів. Іноземці, які перебувають в Україні без документів, не мають права на безоплатну правничу допомогу. Це фактично позбавляє їх можливості ефективно оскаржити рішення про видворення або повернення чи легалізувати своє становище. Вони також часто не отримують перекладача.
- не виконано
- виконано
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
- Відновити судовий контроль над рішеннями про видворення. Верховна Рада повинна скасувати положення Закону № 2952-IX, якими було знято обов’язковий судовий перегляд перед рішеннями про видворення. Кожне рішення про примусове видворення повинно підлягати незалежному судовому контролю відповідно до статті 13 Директиви про повернення 2008/115/ЄС та статей 6 і 13 ЄКПЛ.
- Розмежувати контрольні, дозвільні та виконавчі функції державних органів щодо міграційної політики. Орган, який виявляє порушення, не повинен одночасно приймати рішення про покарання та виконувати його. Необхідно забезпечити незалежний механізм оскарження рішень про видворення поза межами самої ДМС.
- Запровадити обов’язковий індивідуальний розгляд кожної справи. Рішення про видворення або повернення має враховувати особисті обставини: стан здоров’я, наявність дітей, сімейні зв’язки, врахування найкращих інтересів дитини та ризики у країні повернення. Формальна перевірка відповідності нормам закону недостатня. Необхідно визначити процедуру та механізми такої оцінки, а також в рішенні вказувати конкретні обставини, що підтверджують або не підтверджують ті чи інші обставини.
- Розширити перелік альтернативних затриманню запобіжних заходів. Затримання має бути крайнім заходом. Внести зміни до статті 289 Кодексу адміністративного судочинства для запровадження додаткових альтернативних заходів: обмеження місця проживання, застосування електронних засобів контролю, особисте зобов’язання або обов’язку явки до відповідних органів влади, як альтернатив затриманню, забезпечуючи використання затримання як крайнього заходу відповідно до практики ЄС, принципів пропорційності та необхідності.
- Скасувати загальні дискримінаційні обмеження щодо громадян Росії на підставі їхнього громадянства, передбачені у частині другій Прикінцевих положень Закону № 3897-IX та Постанови Кабінету Міністрів від 1 листопада 2022 року № 1232. Замінити категоричні заборони на доступ громадян Росії до адміністративних послуг індивідуальною оцінкою безпеки, що дозволить забезпечити як інтереси національної безпеки, так і дотримання основоположних прав.
- Посилити гарантії невидворення. Запровадити додаткові законодавчі заходи проти видворення або екстрадиції до країн, де особам загрожує небезпека, зокрема до Росії та Білорусі.
- Забезпечити доступ до правничої допомоги та перекладу. Іноземці, щодо яких прийнято рішення про видворення або повернення, мають отримати безоплатну правничу допомогу та переклад рішення зрозумілою для них мовою незалежно від їхнього правового статусу відповідно до статті 12 Директиви про повернення.
- Впровадити незалежний моніторинг на кордоні. Створити незалежний механізм моніторингу дотримання фундаментальних прав під час прикордонних процедур, у тому числі скринінгу, затримання та прийняття рішень про відмову у в’їзді, за участю Уповноваженого ВРУ з прав людини, правозахисних організацій та УВКБ ООН.
- Гарантувати право на звернення за захистом на кордоні. Прикордонники мають бути зобов’язані інформувати осіб про право подати заяву про надання захисту. Рішення про відмову у в’їзді не повинне набирати чинності негайно; необхідно передбачити можливість його оскарження із зупиненням виконання.
- Виконати рішення ЄСПЛ у справах:
- Групи справ Кебе та інші проти України (Kebe) (системні недоліки процедури про надання притулку: неможливість подати заяву про притулок через представника; неможливість подання заяви про притулок через затримання; негайне виконання рішення про відмову у в’їзді без можливості оскарження; неспроможність оцінити індивідуальні ризики повернення в країну перебування; не інформування зрозумілою мовою про прийняті рішення та про підстави для затримання; різні проблеми із процедурою затримання шукачів притулку);
- Група справ Бєлозоров проти України (Belozorov, Razvozzhayev) (примусова передача до РФ, всупереч наявним ризикам для особи).
Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Благодійний фонд «Право на захист»
Бібліотека
