Право власності

Кожна людина має право володіти, користуватися, розпоряджатися та заповідати своє законно придбане майно. Жодна людина не може бути позбавлена своєї власності, окрім як в інтересах суспільства та у випадках і на умовах, визначених законом, за умови справедливої та своєчасної компенсації за її втрату. Користування власністю може регулюватися законом у тій мірі, наскільки це буде необхідно для суспільних інтересів. Інтелектуальна власність охороняється.

стаття 17 Хартії основоположних прав ЄС 
текст станом на березень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

  1. Обмежене закріплення права власності в Конституції України. Стаття 41 Конституції України, на відміну від статті 17 Хартії ЄС, не охоплює право заповіту, а окремі гарантії поширює виключно на громадян, фактично виключаючи негромадян із частини майнових відносин. Конституція не визначає вимог щодо «справедливості» компенсації.
  2. Заниження компенсації при примусовому відчуженні майна. Попри законодавчу вимогу попереднього та повного відшкодування вартості майна, органи влади системно занижують пропоновані суми компенсації через обрання підконтрольних оцінювачів. Судова практика фіксує випадки, коли оцінка, ініційована органом місцевого самоврядування, виявлялася заниженою у понад 60 разів порівняно з незалежною ринковою оцінкою. ЄСПЛ неодноразово фіксував порушення ст. 1 Протоколу 1 Конвенції у справах проти України, зокрема у справі Щокіна (2010), де Суд зазначив, що втручання у право власності має бути законним та передбачуваним (також релевантні рішення в справах Серков (2011), Фельдман (2012), East/West Alliance Limited (2014).
  3. Відсутність чітких нормативних критеріїв оцінки майна. Механізм визначення розміру компенсації при примусовому відчуженні не містить об’єктивних якісних критеріїв та не передбачає колегіального ухвалення рішення про оцінку. Відповідальність за свідомо неналежну оцінку фактично відсутня, що створює умови для зловживань з боку органів влади.
  4. Невиконання судових рішень у майнових справах — системна проблема. Невиконання або тривале невиконання рішень національних судів у майнових справах є найбільш масштабною та системною проблемою захисту права власності в Україні. У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (2009) ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 § 1, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу 1 і зобов’язав Україну вжити загальних заходів для вирішення проблеми. Після невиконання цього рішення Велика палата у справі «Бурмич та інші проти України» (2017) передала десятки тисяч аналогічних справ Комітету Міністрів Ради Європи. Звіт Єврокомісії 2025 р. прямо рекомендує прийняти закон щодо покращення виконання судових рішень. Діє мораторій щодо виконання судових рішень для великої кількості державних підприємств (зокрема, паливно-енергетичного комплексу, суднобудівної галузі, трубопровідного транспорту тощо), що обмежує право приватної власності, є дискримінаційним до інших форм власності та породжує корупцію щодо повернення боргів. Див. окремий розділ щодо невиконання судових рішень.
  5. Проблема реєстрації майна та майнових прав. Інформація про велику кількість власників нерухомого майна не внесена до реєстрів. У міжнародних реєстрах, зокрема, Міжнародному індексі захисту прав власності (IPRI), Україна посідає 102 місце. Законодавство залишається не систематизованим та неузгодженим і створює багато перепон для внесення інформації про власників до реєстрів. Ситуація погіршилася через втрату інформації органами місцевої влади (зокрема, БТІ) через воєнні дії. Інституційні реформи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Земельного кадастру залишаються незавершеними. Спадком радянської доби залишається розмежування прав на землю та будівлю, зведену на ній: нерідко будівля перебуває у приватній власності, тоді як земля під нею — у державній або комунальній, що додатково ускладнює реєстраційні процедури. Основні проблеми реєстрації права власності охоплюють неповну цифровізацію та верифікацію майнових записів, воєнні втрати документації, вразливість централізованих електронних реєстрів до кібератак, інституційні недоліки земельного кадастру, збереження корупційних ризиків у сфері реєстрації.
  6. Системні проблеми судового захисту майнових прав. Власники майна стикаються з тривалістю розгляду справ, складністю доведення права власності, додатковими витратами на проведення незалежних експертиз і правову допомогу.
  7. Вищий суд з питань інтелектуальної власності не функціонує. Незважаючи на те що Вищий суд з питань інтелектуальної власності був створений законом ще у 2017 році, він досі не запрацював. Справи у цій сфері розглядаються в порядку загального господарського чи цивільного судочинства без необхідної спеціалізації суддів, що негативно впливає як на якість захисту, так і на інвестиційну привабливість України.
  8. Прогалини у захисті інтелектуальної власності. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності потребує приведення у відповідність до актів ЄС, зокрема у частині поняття торговельної марки, захисту прав правовласників, колективних торговельних марок та процедур реєстрації. Попри прийняття Закону № 815-IX (2020) та Закону № 4671-IX (2025) законодавство потребує подальшого узгодження з acquis ЄС: Директивою 2004/48/EC, Регламентом 608/2013, положеннями щодо авторського права у цифровому середовищі. Звіт Єврокомісії 2025 р. рекомендує покращити функціонування організацій колективного управління та виплату роялті правовласникам, а також посилити боротьбу з піратством та контрафактом.
  9. Недостатній захист права власності іноземців та інвесторів. Законодавство не повною мірою гарантує іноземним особам та юридичним компаніям-інвесторам захист, еквівалентний тому, яким користуються громадяни України. Це стримує залучення іноземних інвестицій і не відповідає стандартам ЄС щодо рівного ставлення до власників незалежно від їхнього громадянства.
  10. Відчуження майна під час воєнного стану. Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» допускає відчуження з наступним (а не попереднім) відшкодуванням. Механізми компенсації за примусово відчужене майно є недосконалими, а практика його застосування викликає численні скарги.
  11. Обмеження ринку землі. Хоча мораторій щодо продажу землі було знято у 2021 році, обмеження для іноземців суперечать принципу вільного руху капіталу в ЄС (Розділ 4 acquis). Ринок сільськогосподарських земель залишається обмеженим (заборона продажу іноземцям; обмеження на концентрацію землі).
  12. Корупція та рейдерство у сфері реєстрації власності. Маніпуляції з державними реєстрами, незаконне заволодіння майном (рейдерство) та обмеження прозорості реєстрів залишаються системними проблемами. Звіт Єврокомісії 2025 р. критикує законодавчі ініціативи, що обмежують прозорість публічних реєстрів, як такі, що підривають антикорупційну діяльність. Закон про добросовісного набувача (2025) посилив проблеми, оскільки забороняє повернення майна після 10 років його користуванням навіть у випадку отримання його незаконно. За оцінкою екологічних організацій, фактично легалізує захоплення лісів, прибережних смуг та земель природоохоронного фонду.
  13. Проблема захисту права власності в контексті кримінального судочинства та обмеження права власності органами правопорядку під час проведення слідчих дій. Проблеми захисту права власності визначені в групі справ ЄСПЛ Коваль та інші проти України (понад 20 справ) та інших судових справах. Зокрема, неможливо оскаржити законність слідчих дій, якщо вони вчиняються щодо третіх осіб. Також є проблемами непропорційний арешт майна в рамках кримінального провадження, відсутність ефективних засобів захисту для третіх осіб, чиє майно вилучено або арештовано, та тривале зберігання вилученого майна без належного контролю.
  • не виконано
  • виконано

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

  • Привести конституційні та цивільно-правові гарантії права власності у відповідність до стандартів ЄС. Конституція України та Цивільний кодекс мають бути доповнені чітким переліком підстав допустимого втручання в право власності на основі принципів необхідності та пропорційності, вимогою справедливої та своєчасної компенсації, а також ефективним засобом оскарження для осіб, чиє право власності було обмежено. Право власності повинно однаково захищатися як для громадян України, так і для іноземців та осіб без громадянства.
  • Забезпечити виконання судових рішень щодо захисту права власності. На виконання рекомендацій Звіту Єврокомісії 2025 року та пілотних рішень у справах Іванова та Бурмича прийняти законодавство щодо покращення виконання рішень судів; запустити систему збору даних щодо виконавчого провадження; посилити відповідальність за невиконання рішень (див. окремий розділ щодо невиконання судових рішень).
  • Встановити об’єктивні критерії оцінки та відповідальність за їхнє порушення. Нормативно закріпити якісні та кількісні критерії визначення ринкової вартості майна, що підлягає примусовому відчуженню; запровадити колегіальне ухвалення рішень про оцінку; передбачити дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за свідоме заниження оцінки.
  • Запустити Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Активізувати конкурсний відбір суддів до Вищого суду з питань інтелектуальної власності; забезпечити прозорість і неупередженість цього процесу; підвищити кваліфікацію суддів, які вже розглядають відповідні справи в порядку загального судочинства.
  • Оновити законодавство у сфері інтелектуальної власності. Привести законодавство у відповідність до Директиви 2004/48/EC та актів ЄС щодо торговельних марок; уточнити поняття торговельної марки, особливості її використання та захисту, положення щодо колективних торговельних марок, а також спростити й підвищити прозорість процедури реєстрації, впровадити законодавство щодо захисту комерційної таємниці відповідно до acquis ЄС. Наділити митні органи повноваженнями щодо забезпечення прав інтелектуальної власності на кордоні відповідно до Регламенту 608/2013. Забезпечити в цифровому середовищі справедливий баланс між інтересами правовласників та свободою вираження поглядів і доступу до інформації відповідно до статей 17(2) та 11 Хартії ЄС.
  • Забезпечити рівний захист прав власності іноземців та інвесторів. Усунути дискримінаційні положення Конституції та законодавства щодо негромадян у майнових відносинах; гарантувати іноземним особам та компаніям-інвесторам захист права власності на рівні, еквівалентному стандартам ЄС, відповідно до принципів недискримінації та вільного руху капіталу в ЄС.
  • Цифровізувати реєстри та послуги у сфері права власності. Забезпечити повноцінний публічний доступ до реєстрів речових прав на нерухоме майно та інтелектуальної власності; продовжити цифровізацію процедур набуття та припинення права власності.
  • Заборонити конфіскацію майна без судового рішення. Конфіскація майна допускається виключно на підставі рішення суду у випадках і в обсязі, встановлених законом. Під час воєнного стану можлива інша процедура, але вона потребує більш чіткого регулювання й гарантій справедливого відшкодування, як тільки це стане можливим. Тимчасове заморожування майна, наприклад, за допомогою санкцій не може тривати довше, ніж це необхідно для забезпечення можливої подальшої конфіскації. Санкції повинні містити механізм судового контролю обґрунтованості їх застосування. Органи державної влади повинні довести «необхідність» та «пропорційність» застосування санкцій.
  • Поступово лібералізувати ринок землі. Підготувати дорожню карту зняття обмежень на придбання сільськогосподарських земель іноземцями відповідно до вимог вільного руху капіталу (Розділ 4 acquis ЄС). Необхідно завершити виконання рішення ЄСПЛ у справі Зеленчук та Цицюра проти України.
  • Посилити захист права приватної власності при вчиненні слідчих дій. Виконати рішення ЄСПЛ в групі справ Коваль та інші проти України.
  • Скасувати або переглянути Закон № 4292-IX (про добросовісного набувача) в частині, що обмежує можливість повернення державі незаконно відчуженого майна, зокрема природних ресурсів та земель.

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Аналіз відповідності українського законодавства та практики щодо права власності окремим стандартам статті 17 Хартії основоположних прав ЄС. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Picture of Яна Білас

Яна Білас

юристка, фахівчиня у галузі міжнародного захисту прав людини, дослідниця

Бібліотека