Право на свободу та особисту недоторканість

Кожна людина має право на особисту свободу та безпеку.

Стаття 6 Хартії основоположних прав ЄС

текст станом на квітень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

«Тіньові» (приховані) затримання. Залишаються поширеними неформальні затримання (так звані «тіньові затримання») без жодної документальної фіксації такої процесуальної дії. Хоча раніше вживалося багато заходів для їхнього зменшення, однак під час воєнного стану їхня кількість суттєво виросла, особливо в контексті мобілізації. Практика ЄСПЛ (зокрема Smolik, Belousov, Oshurko) виходить з того, що автономне поняття «затримання» за ст. 5 ЄКПЛ починається з моменту фактичного обмеження свободи особи, а не з моменту складання протоколу.
- Тіньове затримання призводить до відсутності будь-якої правничої допомоги затриманому, подекуди до стану incommunicado з зовнішнім світом та близькими, що також може одночасно порушувати право на справедливий суд, повагу до приватного життя та заборону катування чи нелюдського поводження.
- Працівники поліції при таких затриманнях використовують різні правові підстави та надають затриманим пояснення, що такі особи є «опитаними особами», «особою, з якою спілкуються», «доставлена особа», «затримана особа з метою складання адміністративного протоколу» тощо, однак практично в усіх випадках такі затримання жодним чином не фіксуються й в більшості підстави затримання є надуманими чи незаконними.
- На звільнених територіях та поблизу лінії фронту фіксуються випадки фактичного обмеження свободи без формального оформлення в контексті «фільтраційних та контррозвідувальних процедур». Потрібен окремий механізм фіксації та контролю, визначений законом з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права та ст. 5 ЄКПЛ.
Неналежний рівень впровадження системи «Custody Records» у складі Інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) «Інформаційний портал Національної поліції України» (затверджена Наказом МВС № 311 від 24 травня 2022 року). Система залишається нерівномірно поширеною та не інтегрована з іншими суб’єктами, що мають право здійснювати затримання. Неналежний рівень технічного забезпечення для безперервного здійснення відеофіксації спілкування представників органів правопорядку з особою та можливостей зберігання таких матеріалів.
Неналежний судовий контроль, «шаблонність» процесуальних клопотань про дозвіл на затримання та ухвал слідчих суддів без урахування індивідуального контексту. Необґрунтованість судових ухвал про дозвіл на затримання та особливо продовження строків тримання під вартою. Часта відсутність індивідуальної оцінки кожного окремого випадку затримання та наявності чи відсутності підстав для продовження строків тримання під вартою навіть у випадках, коли особа співпрацює зі слідством та виконує його вимоги, не вчиняє будь-яких дій спрямованих на втечу, має позитивну процесуальну поведінку. Стандарти ЄСПЛ вимагають, щоб судові ухвали містили «відповідні та достатні» мотиви: стандарт «реальних ризиків» (real risks), а не абстрактних (abstract risks), має бути прямо відображено в законодавстві. Проблема є системною й визначена відповідною практикою ЄСПЛ в справах проти України:
- позбавлення свободи не на підставі судового рішення; ухвалення рішення про тримання під вартою без зазначення строку такого тримання;
- відсутність будь-яких підстав, наведених судом у рішенні про надання дозволу на тримання під вартою;
- затримка зі звільненням особи з-під варти після закінчення дозволу на затримання;
- затримка зі складанням протоколу про затримання;
- бланкетна заборона альтернативних запобіжних заходів щодо конкретних злочинів, що унеможливлює індивідуалізацію ухвал про дозвіл на затримання;
- відсутність правових підстав для затримання без попереднього рішення суду: ст. 208 КПК занадто широко та неточно визначає можливість затримання без дозволу суду, а тому потребує перегляду з огляду на широке зловживання затриманням без дозволу суду.

Законодавчо не передбачена можливість внесення застави у формі іншого майна особи (наприклад акціями, рухомим чи нерухомим майном, часткою в бізнесі тощо), окрім як грошима, що значною мірою звужує можливість особи реалізувати таке право. Застава має бути пропорційною фінансовим можливостям особи, а не тільки об’єктивній тяжкості злочину, що часто не враховується на практиці.
Відсутність комплексного перегляду КУпАП. Адміністративне затримання та арешт регулюються Кодексом 1984 р., який не відповідає сучасним стандартам ст. 5 і 6 ЄКПЛ. Концепція реформи КУпАП обговорюється з 2014 р. і є на розгляді в парламенті (проєкт № 11386 від 28 червня 2024 року).
Неефективний компенсаційний механізм за незаконні, безпідставні затримання або за інші порушення під час тримання особи. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» 1994 року є морально застарілим і не охоплює всіх ситуацій, передбачених практикою ЄСПЛ.
Недостатня ефективність функціонування інституту осіб, відповідальних за перебування та забезпечення дотримання прав затриманих (ст. 212 КПК України).
Практика застосування ст. 615 КПК України, яка встановлює особливий режим у зоні воєнних дій та допускає відступи від звичайних гарантій ст. 5 § 3 ЄКПЛ (негайне доставлення до судді) та ст. 5 § 4 ЄКПЛ (судовий перегляд законності тримання під вартою) без чіткого механізму перевірки пропорційності та часової обмеженості таких відступів. Рішення прокурора, прийняті в порядку ст. 615 КПК (зокрема щодо тримання під вартою до 30 діб у певних категоріях справ), не підлягають подальшому затвердженню слідчим суддею й не мають чітко регламентованої процедури оскарження. Конституційний суд визнав ч. 5 та 6 ст. 615 КПК неконституційними у 2024 та 2026 роках, однак після цього зміни до процедури не були внесені. Відсутня публічна статистика щодо кількості справ, розглянутих у режимі ст. 615 КПК, та незалежний контроль від зловживань.
Відсутність можливості дискреційного контролю Верховним Судом як судом вищої інстанції ухвал про дозвіл на затримання та продовження строків тримання під вартою осіб, що ускладнює формування позитивної практики та не сприяє усуненню проблем застосування законодавства слідчими суддями.
Неналежне правове регулювання та забезпечення прав військовослужбовців, а також військовозобов’язаних і резервістів під час проходження зборів, у контексті підстав та процедури поміщення на гауптвахту, у спеціальні палати закладів охорони здоров’я в системі Міністерства оборони України та в кімнати для тимчасово затриманих військовослужбовців. Процедури затримання та підстави перебування повинні бути визначені законом й відповідати гарантіям ст. 5 ЄКПЛ як у кримінальному провадженні (інформування про права та підстави затримання, інформування рідних, доступ до правничої допомоги, судовий контроль).
Відсутній збір статистичних даних та їхнє щорічне (щоквартальне) оприлюднення щодо важливих показників, котрі характеризують дотримання цього права: кількість затримань за добу/рік з розбивкою за суб’єктами, хто має такі повноваження, кількість клопотань про тримання під вартою, частота їх задоволення, середня тривалість перебування під вартою, кількість скарг на незаконне затримання та неналежне поводження, інформація про результати проведених дисциплінарних та кримінальних розслідувань таких випадків. Без таких даних неможливий дієвий моніторинг та оцінка прогресу країни.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Директива 2010/64/EU про право на усний і письмовий переклад у кримінальному провадженні;
Директива 2012/13/EU про право на інформацію у кримінальному провадженні (повідомлення про права затриманого);
Директива 2013/48/EU про право на доступ до адвоката та на повідомлення третьої особи про затримання;
Директива (EU) 2016/343 про презумпцію невинуватості та право бути присутнім у суді;
Директива (EU) 2016/800 про процесуальні гарантії для дітей, які є підозрюваними чи обвинуваченими;
Директива (EU) 2016/1919 про безоплатну правничу допомогу для підозрюваних і обвинувачених;
Рамкове рішення 2002/584/JHA про Європейський ордер на арешт;
Рамкове рішення 2009/829/JHA (European Supervision Order);
Рамкове рішення 2008/909/JHA про застосування принципу взаємного визнання до судових рішень у кримінальних справах, якими призначено покарання у вигляді позбавлення волі або заходи, пов'язані з позбавленням волі, з метою їхнього виконання в Європейському Союзі;
Рекомендація Єврокомісії (EU) 2023/681 про процесуальні права підозрюваних і обвинувачених щодо досудового тримання під вартою та умов тримання.

Вжити заходів для зменшення та запобігання свавільним та незареєстрованим затриманням: впровадити додаткові контрольні механізми для ліквідації практики незареєстрованих затримань, перевищення строків затримань, тримання без належних підстав та запровадити дієвий механізм оскарження, включити в законодавство додаткові гарантії щодо затримань без дозволу суду.
Вжити заходів для мінімізації використання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема:

Вирішити проблему наявності у достатній кількості електронних засобів контролю.
Законодавчо передбачити обов’язок суду надати письмову мотивацію відхилення альтернативного запобіжного заходу у кожній справі з урахуванням індивідуальних обставин.
Внести зміни до ст. 182 КПК: передбачити повний перелік видів майна, яке може бути внесене як застава: грошові кошти, нерухоме майно, цінні папери, корпоративні права, рухоме майно значної вартості, з механізмом незалежної оцінки та зберігання такого майна, а також врахування майнового стану особи при визначенні розміру застави.
Запровадити національну електронну систему оцінки ризиків за моделлю систем, що діють у ЄС, для об’єктивізації рішень про запобіжний захід.
Забезпечити постійне навчання суддів щодо застосування стандартів ЄСПЛ за ст. 5 § 3.
Підвищити стандарт ефективності судового контролю за дотриманням прав і свобод людини, зокрема процедури Habeas Corpus з можливістю слідчого судді в межах своєї територіальної юрисдикції втручатися у ситуації безпідставних затримань або інших порушень прав та свобод затриманого. Сприяти формуванню сталої судової практики пріоритетності альтернативних запобіжних заходів, з акцентом на індивідуальній оцінці ризиків тощо підозрюваного/обвинуваченого (у випадку визначення розміру застави) та застосуванні тримання під вартою виключно як крайнього й детально обґрунтованого заходу.
У контексті іноземців та осіб без громадянства необхідно розширити альтернативні запобіжні заходи для зменшення випадків затримання з метою примусового видворення чи ідентифікації.

Законодавчо запровадити дискреційне право Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду здійснювати контроль за рішеннями про надання дозволу на затримання, обрання запобіжного заходу або про продовження строку такого запобіжного заходу чи його перегляд.
Змінити ч. 1 ст. 208 КПК для конкретизації положень про «обґрунтовані підстави» з метою зменшення зловживаннями затримань без дозволу суду. Обґрунтована підозра повинна бути визначені у світлі практики ЄСПЛ («обґрунтована підозра» у значенні, наприклад Fox, Campbell and Hartley v. UK (1990) та інших справах).
Подальше впровадження системи Custody Records як загальнонаціонального електронного реєстру обліку затриманих та її активне застосування працівниками поліції й інших суб’єктів, уповноважених здійснювати затримання, а також забезпечення справними технічними засобами.
Зміцнення інституційної спроможності ДБР у розслідуванні злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, Нацгвардії, ЗСУ та ТЦК і СП, включно з: кадровим зміцненням, встановленням чітких строків реагування на скарги, запровадженням системи раннього попередження про факти смертей, поранень або травм у місцях позбавлення свободи чи під час затримання, забезпеченням фактичної незалежності від органів, діяльність яких підлягає розслідуванню.
Подальше вдосконалення інституту осіб, відповідальних за перебування та забезпечення дотримання прав затриманих з наданням останнім на практиці більшого рівня незалежності та неупередженості, ширших повноважень та можливостей втручатися в припинення порушень прав затриманих на будь-якій стадії обмеження свободи, розширенням їхнього фактичного штату.
Розширити перелік заходів відшкодування за незаконні, безпідставні затримання та продовження тримання під вартою, а також за неналежні умови тримання таким чином, щоб компенсація надавалася всім таким особам, незалежно від того, чи були вони згодом засуджені, а також надавалась у грошовому еквіваленті. Забезпечити нормативне врегулювання компенсаційного засобу таким чином, аби він мав зворотну дію в часі. Для цього необхідно розробити та ухвалити новий Закон «Про відшкодування шкоди, завданої незаконним позбавленням свободи», що відповідатиме стандартам ст. 5 § 5 ЄКПЛ з безумовним правом на компенсацію (без обов'язкового виправдувального вироку), презумпцією моральної шкоди, спрощеною процедурою через адміністративні суди.
Прийняти новий Кодекс про адміністративні проступки (проєкт закону №11386, не розглянутий), який чітко відмежує адміністративні проступки від кримінальних злочинів за критеріями Engel, передбачить повний обсяг процесуальних гарантій (захисник, презумпція невинуватості, право на оскарження, ефективний судовий контроль). Скасувати адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення або суттєво обмежити його застосування та забезпечити повні процесуальні гарантії. Адміністративний арешт за КУпАП (до 15 діб, ст. 32 та 32-1 КУпАП) є позбавленням свободи в розумінні статті 5 ЄКПЛ та становить «кримінальне обвинувачення» за статтею 6 ЄКПЛ, що вимагає повного обсягу процесуальних гарантій: права на адвоката, презумпції невинуватості, права на допит свідків тощо. Практика ЄСПЛ підтверджує, що навіть короткострокове позбавлення волі в рамках дисциплінарних або адміністративних проваджень може підпадати під дію кримінальних гарантій Конвенції. Переглянути режим адміністративного затримання (ст. 261–263 КУпАП) з метою забезпечення повної відповідності ст. 5 ЄКПЛ, зокрема щодо: обов’язкового протоколювання з моменту фактичного обмеження свободи, невідкладного доступу до адвоката, ефективного судового контролю в реальному часі (а не після закінчення строку затримання), ефективного засобу оскарження згідно з практикою ЄСПЛ (Shvydka, група справ Kornev and Karpenko).
Переглянути статтю 615 КПК України з метою забезпечення її відповідності статті 5 ЄКПЛ, Конституції України та рішенням Конституційного суду України у частині часової обмеженості відступів від звичайного режиму судового контролю, чіткого переліку ситуацій, у яких такі відступи допустимі, наявності обов'язкової письмової мотивації прокурора щодо неможливості звернення до слідчого судді, обов’язкового ретроспективного судового контролю, прямий механізм оскарження таких постанов в апеляційному порядку, максимального строку прокурорського тримання без судової санкції – не більше 72 годин, ведення публічної статистики застосування цієї норми.
Необхідно внести зміни до ч. 6 ст. 176 КПК з метою усунення абсолютних заборон на застосування інших альтернативних запобіжних заходів, крім тримання під вартою, в окремих категоріях справ. Відсутність альтернативних запобіжних засобів не відповідає вимозі індивідуалізованої оцінки за ст. 5 § 3 ЄКПЛ. Поряд з цим необхідно впровадити посилення індивідуалізованої оцінки ризиків для таких категорій справ, наприклад, з використанням національної електронної системи оцінки ризиків.
Дотримання прав людини під час мобілізації. Розробити чіткий протокол мобілізації, що визначає суб’єктів затримання, підстави та процедуру затримання й перебування під вартою під час мобілізації, інформування рідних про затримання, забезпечення незалежного механізму оскарження дій працівників ТЦК і СП, Нацгвардії та поліції. Доцільно переглянути застосування адміністративного затримання в контексті мобілізації, оскільки фактично воно здійснюється не для складання адміністративного протоколу про правопорушення. Практика ЄСПЛ у справах проти України (зокрема група справ Ігнатов) вже констатувала зловживання адміністративним затриманням для цілей кримінального провадження або інших цілей.

Забезпечити індивідуальну ідентифікацію осіб, що здійснюють затримання: працівників органів правопорядку, представників ЗСУ (включно з ТЦК і СП) та Нацгвардії під час публічних операцій затримання та доставлення осіб.
Гарантувати незалежне та неупереджене розслідування випадків незаконного затримання осіб, тривале обмеження їхньої свободи представниками владних повноважень.

Посилити незалежний превентивний моніторинг місць несвободи, надати реальний доступ НПМ для таких місць, включно з військовими об'єктами, де утримуються особи, а також створити умови реагування на можливі випадки незаконного обмеження свободи.
Habeas Corpus у реальному часі. Створити цілодобову гарячу лінію та електронний реєстр повідомлень про можливе незаконне затримання з обов'язковою реакцією слідчого судді протягом 6 годин; інтегрувати з НПМ і Координаційним центром правничої допомоги.
Запровадити систему публічного звітування органів правопорядку, Нацгвардії та ЗСУ з відкритими даними щодо: (а) кількості затримань усіх видів з розбивкою за органом; (б) кількості клопотань про тримання під вартою і частки їх задоволення; (в) середньої тривалості попереднього ув’язнення; (г) кількості випадків застосування ст. 615 КПК; (д) кількості та результатів розслідувань скарг на незаконне затримання та неналежне поводження під час затримання.
Завершити виконання рішень ЄСПЛ проти України:

групи справ Ігнатов проти України (Ignatov);
Швидка проти України (Shvydka), група справ Корнєв та Карпенко проти України (Kornev and Karpenko) (проблеми адміністративних затримань);
групи справ М. проти України, Чередніченко проти України (Сherednychenko), Погорєлов проти України (Pogoryelov), Шановський проти України (Shanovskyy), Кагановський проти України (Kaganovskyy), Зайченко проти України №2 (Zaichenko), Фьодоров та Фьодорова проти України (Fyodorov and Fyodorova) (необґрунтоване надання дозволу на примусове тримання в психіатричних закладах та продовження цього дозволу, відсутність відшкодування).

Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Валентин Сердюк

юрист-аналітик ГО «Центр громадянських свобод»

Володимир Яворський

програмний директор ГО «Центр громадянських свобод»