Право на шлюб та сім’ю

Право на шлюб та право на створення сім’ї мають бути гарантовані відповідно до національного законодавства, що регулює користування цими правами

стаття 9 Хартії основоположних прав ЄС

Відповідно до Хартії основоположних прав ЄС та Європейської конвенції з прав людини це право гарантується національними законами на основі принципів пропорційності та недискримінації. У звітах Європейської Комісії щодо прогресу України наголошується на необхідності реформування сімейного законодавства для забезпечення рівних прав усіх категорій громадян, зокрема вразливих груп та осіб, які перебувають у фактичних сімейних відносинах.

текст станом на березень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

Відсутність правового визнання цивільних партнерств: Невиконання рекомендацій ЄС та рішень ЄСПЛ, а також відсутність ухваленого закону про зареєстровані цивільні партнерства створює правовий вакуум щодо статусу одностатевих пар та пар, що проживають без реєстрації шлюбу, та обмежує реалізацію їхніх особистих і майнових прав.
Дискримінаційне регулювання щодо одностатевих пар: Українське законодавство не визнає одностатеві шлюби та партнерства, укладені за кордоном, що призводить до порушення права на повагу до приватного і сімейного життя і суперечить стандартам ЄКПЛ і практиці ЄСПЛ.
Проблеми визнання та легалізації шлюбів, укладених за кордоном: Неможливість апостилювання документів, виданих у РФ та Білорусі, відновлення документів чи отримання їхніх копій у зв’язку з воєнним станом, а також відсутність альтернативних процедур легалізації створюють додаткові бар’єри для реалізації права на шлюб, його визнання та розірвання.
Невідповідність міграційного законодавства стандартам ЄС у контексті возз’єднання сім’ї: міграційне законодавство не враховує можливість визнання одностатевих шлюбів або партнерств, що перешкоджає реалізації права на возз’єднання сім’ї. Також іноземці та особи без громадянства, що не мають легального міграційного статусу, не можуть укласти шлюб без жодних винятків, що є непропорційним та не необхідним обмеженням права на шлюб.
Адміністративні бар’єри при реалізації права на шлюб: Вимога зазначення військово-облікових даних у заявах на реєстрацію шлюбу може мати стримувальний ефект та викликати сумніви щодо пропорційності такого обмеження, особливо у мирний час.
Обмежений доступ до процедур розірвання шлюбу: Чинне законодавство та адміністративна практика встановлюють низку обмежень щодо розірвання шлюбу, зокрема заборону подання позову під час вагітності та протягом року після народження дитини, вимогу обов’язкової фізичної присутності сторін у суді або органах РАЦС, а також ускладнені процедури розірвання шлюбу за кордоном через обмежений доступ до консульських установ України. Сукупно ці фактори звужують принцип добровільності шлюбу, обмежують особисту автономію та непропорційно ускладнюють реалізацію права на розірвання шлюбу для осіб, які перебувають за кордоном, у зоні бойових дій або проходять військову службу.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

1. Запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства:

Розробити та доопрацювати нормативне регулювання цивільних партнерств для усунення наявних правових прогалин та забезпечення чіткого визначення особистих немайнових і майнових прав та обов’язків партнерів. Доопрацювати та прийняти законопроєкти № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» зі змінами до сімейного законодавства та № 12252 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄС) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств. Відповідно Україна зобов’язана виконати рішення Європейського суду з прав людини в справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine (2023).
Усунути дискримінаційні положення у законодавстві, які обмежують права одностатевих пар у порівнянні з неодруженими різностатевими парами, зокрема у питаннях спадкування, поховання, спільного володіння майном, доступу до інформації про стан здоров’я партнера та участі у прийнятті важливих медичних рішень та інших випадках, де дозволено надання інформації чи реалізації права у зв’язку з наявністю сімейних стосунків.

2. Захист прав незареєстрованих партнерств:

Забезпечити належний захист майнових і немайнових прав осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, включно з правами на спільну власність, спадкування та захистом майнових інтересів у разі припинення спільного проживання, поховання.
Посилити гарантії захисту прав дітей, народжених поза шлюбом, зокрема шляхом недопущення будь-яких форм дискримінації за ознакою походження дитини.

3. Визнання юридичних фактів, пов’язаних зі шлюбом та його припиненням:

Запровадити спрощені та доступні адміністративні процедури визнання фактів укладення та розірвання шлюбу, що мали місце на тимчасово окупованих територіях або за межами України, з метою забезпечення правової визначеності та доступу осіб до своїх прав.
Вдосконалити процедури визнання шлюбу та його розірвання, укладених за кордоном, зокрема у випадках обмеженого доступу до легалізації документів, шляхом використання консульських або дипломатичних механізмів.

4. Усунути адміністративні бар’єри для укладання шлюбу та полегшити доступ до процедур розірвання шлюбу:

Виключити вимогу пред’явлення військово-облікових документів для укладання чи розірвання шлюбу.
Передбачити можливість розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя в разі відсутності неповнолітніх дітей.
Скасувати обмеження подавати позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (ч. 2 ст. 110 Сімейного кодексу).
Передбачити спрощені процедури укладання та розірвання шлюбу в зоні бойових дій або коли один з подружжя перебуває в Збройних Силах України.
Чітко врегулювати та спростити визнання укладання та розірвання шлюбу за кордоном поза дипломатичними чи консульськими установами України.

5. Удосконалення імміграційного законодавства:

Забезпечити узгодженість імміграційного регулювання зі стандартами Європейського Союзу, зокрема щодо возз’єднання сім’ї, шляхом визнання сімейних зв’язків, що виникають унаслідок шлюбу або партнерства, укладених за кордоном, незалежно від статі партнерів.
Дозволити укладати шлюб з іноземцем/іноземкою чи особою без громадянства незалежно від наявності законних підстав для перебування в Україні з можливим впровадженням запобіжників проти укладання фіктивних шлюбів.

6. Перегляд проєкту Цивільного кодексу (проєкт закону № 14394):

Проєкт Цивільного кодексу потребує суттєвого доопрацювання до прийняття в першому читанні, зокрема, врахування зобов’язання держави щодо права на шлюб та створення сім’ї, визначені як проблемні у цьому документі: створення та розірвання шлюбу, створення та припинення реєстрованих партнерств, забезпечення прав трансгендерних осіб.
Крім того, доцільно переглянути положення проєкту Цивільного кодексу, що дозволяють зменшувати шлюбний вік до 14 років.

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Право на шлюб та створення сім’ї: відповідність національних механізмів забезпечення стандартам ЄС. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.