Право на притулок
Право на притулок гарантується відповідно до положень Женевської конвенції від 28 липня 1951 року та Протоколу від 31 січня 1967 року щодо статусу біженців та відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу.
Колективне видворення забороняється. Жодну особу не може бути переміщено, видворено або екстрадовано до держави, де існує серйозний ризик того, що її буде піддано смертній карі, тортурам або іншому нелюдському або принизливому поводженню або покаранню.
Стаття 78 ДФЄС зобов'язує ЄС розвивати спільну політику притулку, допоміжного та тимчасового захисту з метою надання належного статусу особам, які потребують міжнародного захисту, охоплюючи: уніфікований статус притулку; статус допоміжного захисту; систему тимчасового захисту при масовому напливі; спільні процедури надання й позбавлення статусів; критерії визначення відповідальної держави-члена; стандарти прийому заявників; співробітництво з третіми країнами.
текст станом на квітень 2026 року
На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:
- Система притулку та тимчасового захисту в Україні потребує суттєвого реформування для приведення у відповідність до стандартів ЄС. Триваюча війна не може виправдати дискримінаційних практик, системних відхилень від судового контролю, принципу невидворення та індивідуальної оцінки.
- Правова невизначеність поняття «притулок». Правова система України містить фундаментальну неоднозначність: п. 26 ст. 106 Конституції України надає Президенту повноваження вирішувати питання про надання притулку, тоді як ДМС визначає статус біженця та додатковий захист відповідно до Закону про біженців 2011 року. Таким чином «притулок» та «міжнародний захист» (статус біженця, додатковий захист) є юридично розмежованими категоріями з різними процедурами прийняття рішень, що породжує правову невизначеність і термінологічну плутанину у правозастосуванні. Термін «притулок» залишається юридично невизначеним, без імплементаційного законодавства, критеріїв чи процедурних норм. Класифікатор соціальних послуг (Наказ № 429/2020) вказує «шукачів притулку» як категорію отримувачів соціальних послуг, тоді як фактичні «шукачі захисту» (біженці та інші) взагалі відсутні. Це створює правову невизначеність, двоколійну систему захисту без чітких меж та ризики невідповідності Регламенту ЄС 2024/1348, який встановлює єдину процедуру міжнародного захисту.
- Закон і практика розходяться. Навіть якщо закон загалом відповідає стандартам захисту, на практиці люди стикаються з відсутністю базових гарантій через неналежне управління: не можуть потрапити на прийом до міграційної служби, їм відмовляють у прийомі документів, повертають документи без рішення, не отримують перекладача, не мають доступу до медичної допомоги, не можуть відкрити рахунок в банку тощо. Значною мірою це відбувається через не чітко визначені або не узгоджені між собою процедури.
- Прогалини у регулюванні тимчасового захисту. Механізм тимчасового захисту фактично не працює. Хоча інститут тимчасового захисту закріплено в законодавстві ще з 2011 року, він жодного разу не застосовувався: жодне рішення про надання тимчасового захисту не приймалося, й жодна особа відповідного статусу не отримувала. Профільний закон не містить спеціальних норм щодо правового статусу осіб після припинення тимчасового захисту, механізмів добровільного чи примусового повернення, а також не виокремлює критерії безпеки та принцип пропорційності при індивідуальному позбавленні такого захисту.
- Відсутність проїзного документа для іноземних громадян. Україна не видає проїзний документ для іноземних громадян, які втратили паспорт або чий паспорт закінчив термін дії та не може бути поновлений. Це фактично залишає осіб у стані документарного безгромадянства, нездатних легалізувати свій статус або реалізувати право на свободу пересування. Якщо іноземці не можуть продовжити або поновити свої документи (громадяни Росії, Білорусі та інших країн) вони втрачають легальний статус і міграційна служба приймає рішення про депортацію таких іноземців. Держави-члени ЄС зазвичай видають такі документи відповідно до свого національного законодавства та Конвенції про статус біженців 1951 року.
- Відсутність комплексної інтеграційної політики для шукачів захисту. Україна не має державної інтеграційної програми для іноземних громадян, що є шукачами захисту. Відсутні стандартизовані мовні курси, програми громадянської орієнтації чи механізми соціальної адаптації. Це різко контрастує з практикою ЄС, де інтеграція є структурною основою міграційної політики. Відсутність інтеграційної інфраструктури перешкоджає соціальному та економічному включенню іноземців, які законно проживають, біженців та осіб, які потребують міжнародного захисту.
- Ризики законопроєкту № 14211 про єдиний дозвіл. Законопроєкт № 14211, поданий до Верховної Ради у листопаді 2025 року, пропонує запровадити єдиний дозвіл на проживання та роботу для іноземців відповідно до Директиви ЄС 2011/98/ЄС. Хоча це позитивний крок у напрямку гармонізації, поточний текст виключає шукачів захисту з доступу до працевлаштування. Це загрожує погіршенням соціально-економічної маргіналізації вразливих груп населення та суперечить Директиві ЄС про умови прийому 2024/1346, яка вимагає доступу до ринку праці для шукачів притулку у визначений строк.
- Погіршення доступу до захисту на кордоні. Закон № 2952-IX від 24 лютого 2023 року суттєво обмежив право на пошук міжнародного захисту на кордонах України шляхом розширення підстав для відмови у прийнятті заяв на притулок та обмеження можливостей оскарження. Прикордонники не зобов’язані послідовно інформувати осіб про їхнє право на подання заяви про захист, а рішення про відмову у в’їзді набувають негайної чинності без призупиняючого оскарження, що створює системний ризик порушення принципу невидворення. ЄСПЛ у справі Кебе та інші проти України (2017) встановив, що прикордонні процедури України не мали належних гарантій проти довільного видворення за наявності реальних ризиків жорстокого поводження за статтею 3 ЄКПЛ. Крім того, лише у 2025 році Україна екстрадувала двох осіб до Російської Федерації, які мали намір служити у Збройних Силах України: одна з них згодом загинула після затримання в Росії, а іншій висунуті серйозні кримінальні обвинувачення. Ці недоліки є несумісними зі статтею 28 Регламенту ЄС 2024/1348.
- Неналежні умови прийому для шукачів захисту. Шукачі захисту в Україні не отримують певних послуг доки формально не подадуть заяву до компетентних органів, що суперечить Директиві ЄС 2024/1346, яка вимагає набуття певних прав з моменту висловлення потреби у захисті. Матеріальне забезпечення фактично обмежується розміщенням у пунктах тимчасового розміщення іноземців (ПТРІ/ПТРБ), які мають обмежену потужність і є перевантаженими. Особи, яким не надано місця, не отримують державної підтримки. Доступ до медичної допомоги обмежений через відсутність довідки шукача захисту у переліку документів, прийнятних для підписання декларації з лікарем. Затримки у видачі копій посвідчень особи, необхідних для отримання ідентифікаційного номера платника податків, перешкоджає легальному працевлаштуванню, доступу до медичної допомоги, отримання адміністративних та фінансових послуг.
- Відсутність механізму ідентифікації вразливості. Україна не має систематичного механізму виявлення та підтримки вразливих шукачів захисту — включаючи неповнолітніх без супроводу, жертв катувань, осіб з інвалідністю та тих, хто має серйозні проблеми зі здоров’ям — на будь-якому етапі процедури. Регламент ЄС 2024/1348 та Директива 2024/1346 вимагають такої оцінки та відповідної підтримки, відсутність якої ставить найбільш вразливих під серйозний ризик.
- Обмежувальні строки для подання заяв на притулок та оскарження. Чинні законодавчі строки подання заяв на притулок та оскарження рішень ДМС є надмірно обмежувальними та не враховують мовних труднощів, відсутності юридичного представництва, травми чи географічної віддаленості. Регламент ЄС 2024/1348 вимагає надання заявникам достатнього часу для підготовки їхніх заяв та забезпечення строків оскарження, які надають реальний доступ до суду.
- Обмежені альтернативи імміграційному затриманню. Українське законодавство передбачає лише заставу та поруку як альтернативи імміграційному затриманню (стаття 289 КАС). Директива ЄС про повернення та Директива 2024/1346 вимагають, щоб затримання було крайнім заходом, визнаючи регулярну реєстрацію, обмеження місця проживання, здачу документів, нагляд та застосування електронних засобів контролю. Вузький спектр альтернатив в Україні призводить до непропорційного використання затримання, які не є необхідними.
- Відсутність біометричних документів для визнаних біженців. Україна не видає біометричних проїзних або посвідчувальних документів визнаним біженцям та особам, яким надано додатковий захист, що відповідали б стандартам ЄС та визнавалися б усіма державами-членами ЄС. Це перешкоджає свободі пересування й практичній інтеграції захищених осіб та є несумісним із зобов’язанням за статтею 28 Конвенції про статус біженців 1951 року видавати проїзні документи біженцям.
- Об’єднання сімей. Директива 2003/86/ЄС та Кваліфікаційний регламент 2024/1347 встановлюють чіткі стандарти щодо права на об’єднання сімей. В Україні процедура сімейного возз’єднання для біженців практично не працює.
- не виконано
- виконано
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
- Ухвалити нове спеціальне законодавство про притулок, яке б чітко визначало процедури, критерії та умови надання притулку в Україні, узгодило термінологію законодавства з міжнародними стандартами та правом ЄС. Вирішити правову невизначеність поняття «притулок» та почати застосовувати механізм міжнародного захисту.
- Гармонізувати права та обов'язки заявника зі стандартами ЄС. Право ЄС не зобов’язує заявника повідомляти центральний орган влади про подорожі в межах території держави. Також певні права повинні надаватися раніше моменту подання заяви. Законодавство має чітко визначити «подання заяви» як будь-яке вираження наміру звернутися за міжнародним захистом незалежно від її офіційної реєстрації. П'ятиденний строк для подання заяви необхідно скасувати, оскільки він невиправдано обмежує доступ до процедури в умовах непередбачуваних обставин.
- Доповнити законодавство про тимчасовий захист положеннями про правовий статус після завершення захисту. Спираючись на Директиву ЄС 2001/55/ЄС та досвід режиму тимчасового захисту ЄС 2022–2027 для українців, прийняти правила щодо правового статусу, добровільного повернення та гідної реінтеграції після припинення тимчасового захисту. Уточнити підстави та процедури індивідуального позбавлення тимчасового захисту з урахуванням критеріїв загрози національній безпеці або безпеці громади та принципу пропорційності відповідно до вимог ЄС.
- Відновити судовий контроль за примусовим видворенням. Верховна Рада повинна скасувати положення Закону № 2952-IX, якими було знято обов’язковий судовий перегляд перед рішеннями про видворення. Кожне рішення про примусове видворення повинно підлягати незалежному судовому контролю відповідно до статті 13 Директиви про повернення 2008/115/ЄС та статей 6 і 13 ЄКПЛ.
- Забезпечення ефективного судового захисту. Відлік строку для оскарження рішення має починатися з моменту фактичного отримання його повного тексту заявником, а не з дати ухвалення. Необхідно запровадити механізми прискорення судового розгляду справ у сфері захисту, оскільки тривалість процесів у кілька років не відповідає принципу розумного строку.
- Забезпечення якості та процесуальних гарантій особистої співбесіди. Необхідно законодавчо закріпити право заявника на кваліфікованого перекладача для рідкісних мов з можливістю екстреного залучення фахівців, а також право на вибір статі інтерв'юера та перекладача, особливо у справах, пов'язаних із сексуальним насильством, переслідуванням і торгівлею людьми. Персонал, що проводить співбесіди, має проходити обов'язкову спеціалізовану підготовку з урахуванням обставин країн походження, впливу травми, катувань та факторів вразливості. Кожна співбесіда має підлягати обов'язковому аудіозапису, якому у випадку розбіжностей надається пріоритет над письмовим протоколом.
- Забезпечення ефективного доступу до правничої допомоги та послуг перекладу. Безоплатна правнича допомога має гарантуватися з моменту реєстрації заяви та на всіх етапах процедури, а строк оцінки права на неї необхідно скоротити, оскільки чинний десятиденний період перешкоджає оперативному доступу до захисту. Підстави для виключення з правничої допомоги мають ґрунтуватися на чітких та об'єктивних критеріях, що не позбавляють заявника реального захисту. Паралельно необхідно розширювати програми підготовки юристів у сфері процедур надання захисту та міжнародного права біженців. Кожне рішення повинно бути перекладене мовою, зрозумілою для особи, відповідно до статті 12 Директиви про повернення та статті 15 Регламенту ЄС 2024/1348.
- Розширити альтернативи затриманню. Внести зміни до статті 289 Кодексу адміністративного судочинства для запровадження альтернативи імміграційному затриманню у формі обов’язкової реєстрації, обмеження місця проживання, застосування електронних засобів контролю, нагляду тощо. Затримання повинно використовуватися як крайній захід відповідно до практики ЄС та принципів пропорційності й необхідності. Щодо вразливих осіб мають застосовуватися переважно альтернативні заходи, а практику утримування у приміщеннях територіальних органів міграційної служби необхідно припинити.
- Запровадження системи раннього виявлення та забезпечення особливих процедурних потреб. Законодавство має передбачити обов'язкову оцінку особливих процедурних потреб заявників на ранніх етапах після подання заяви з чітко визначеним строком її завершення. У випадках, коли є ознаки пережитого насильства чи травми, необхідно забезпечити залучення медичних, психологічних та інших профільних фахівців. Працівники ДМС та центрів розміщення мають проходити обов'язкову підготовку щодо виявлення та реагування на особливі потреби вразливих категорій заявників.
- Забезпечення належних гарантій при медичному обстеженні та визначенні віку. Законодавство має чітко визначити мету медичного обстеження та алгоритм врахування його результатів під час розгляду заяви, передбачивши, що обстеження проводиться виключно за згодою заявника і лише за наявності ознак пережитого переслідування або серйозної шкоди. Процедура визначення віку має розпочинатися з психологічної оцінки, а фізіологічне обстеження застосовуватися лише як крайній захід, при цьому інвазійні методи, зокрема визначення статевого дозрівання чи зубної зрілості, мають бути прямо обмежені законом. У разі якщо після проведення всіх доступних методів оцінки сумніви щодо віку особи залишаються, законодавство має закріпити презумпцію неповноліття на користь заявника.
- Удосконалення процедури розгляду заяв. Необхідно встановити чіткі вимоги до джерел інформації про країну походження, що використовуються при підготовці висновків міграційної служби. Умови для пріоритетного розгляду заяв слід розширити відповідно до стандартів ЄС, а граничні строки розгляду уніфікувати з вичерпним переліком підстав для їхнього продовження.
- Посилити гарантії невидворення шляхом обов’язкової індивідуальної оцінки особистих обставин у всіх рішеннях про повернення та видворення. Прийняти заборони на видворення до країн, де особам загрожує небезпека, зокрема до Росії та Білорусі, в разі наявності заяв про ризики й належної оцінки ризиків відповідно до встановленої процедури.
- Впровадження концепції безпечної країни. Впровадження концепцій безпечної країни походження та безпечної третьої країни до українського законодавства дозволить системі надання захисту відповідати європейським стандартам та забезпечить більш передбачувану процедуру.
- Забезпечення якості та повноти рішень за заявами. Рішення про відмову шукачу притулку має містити окремо викладені фактичні обставини та правову кваліфікацію, що забезпечить реальну можливість його оскарження. Законодавство також має усунути прогалину щодо процедури відкликання заяви, деталізувавши як явне, так і неявне відкликання.
- Запровадження спеціальних процедур на кордоні. Необхідно розробити окрему прикордонну процедуру розгляду заяв про міжнародний захист з чітко встановленим максимальним строком її тривалості. Працівники прикордонної служби мають проходити навчання з виявлення осіб, які потребують захисту, зокрема жертв торгівлі людьми та дітей без супроводу. Норми Закону України № 2952-IX, що передбачають недопуск до процедури захисту без індивідуальної оцінки, підлягають скасуванню або перегляду із запровадженням права на ефективне оскарження таких рішень. Рішення про відмову у в’їзді повинні включати механізм призупиняючого оскарження відповідно до Регламенту ЄС 2024/1348 та практики ЄСПЛ.
- Запровадити проїзний документ для іноземних громадян. Прийняти законодавство, яке дозволяє видачу проїзного документа іноземним громадянам, які втратили паспорт або чий паспорт закінчив термін дії та не може бути поновлений, відповідно до міжнародної практики та Конвенції про статус біженців 1951 року. Законопроєкт № 11460 передбачає видачу такого документа виключно для військовослужбовців Збройних Сил України.
- Запровадити для біженців та осіб, яким надано додатковий захист, біометричні документи, що посвідчують особу, визнані державами-членами ЄС, тим самим сприяючи свободі пересування захищених осіб.
- Забезпечення матеріальних умов прийому та доступу до медичної допомоги. Матеріальні умови прийому шукачів притулку, зокрема житло, харчування, одяг та санітарно-гігієнічні засоби, мають надаватися з моменту подання заяви, а не лише після реєстрації. Законодавство має передбачити обов'язкове виявлення осіб з особливими потребами та забезпечення їм відповідних умов. Доступ до медичної допомоги для шукачів захисту має бути гарантований, зокрема шляхом вирішення питання включення відповідної довідки до переліку документів для укладення медичної декларації. Розширити потужність пунктів тимчасового розміщення та встановити механізми підтримки для тих, хто не розміщений у центрах.
- Розробити та впровадити комплексну державну інтеграційну політику, що охоплює стандартизовані курси української мови, програми громадянської орієнтації та інтеграції, механізми соціальної адаптації. Це повинно відповідати найкращим європейським практикам та включати систему сертифікації. Забезпечення інтеграції через доступ до освіти та ринку праці. Необхідно гарантувати своєчасний та безперешкодний доступ шукачів захисту до копій документів, що посвідчують особу, для оформлення ідентифікаційного коду та виходу на ринок праці.
- Невідкладно розглянути й прийняти законопроєкт № 11460 про іноземних ветеранів Збройних Сил України (нерозглянутий в парламенті з жовтня 2025 року). Цей закон спрощує шлях легалізації для іноземних громадян, які служили у силах оборони України, та їхніх сімей, а також полегшує їхній доступ до українського громадянства.
- Ухвалити нормативне забезпечення права на об’єднання сімей для бенефіціарів міжнародного захисту відповідно до Директиви 2003/86/ЄС та Кваліфікаційного регламенту 2024/1347, включаючи спрощену процедуру та звільнення від вимог щодо житла та доходів для біженців, які подають заяву протягом трьох місяців після отримання статусу.
- Переглянути законопроєкт № 14211 для збереження доступу до ринку праці для шукачів захисту та осіб без громадянства (зареєстрований у лютому 2026 року, чекає першого читання в парламенті). Хоча запровадження єдиного дозволу відповідає Директиві ЄС 2011/98/ЄС, виключення вразливих категорій суперечить Директиві ЄС про умови прийому 2024/1346 і повинно бути виправлене до прийняття.
- Виконати рішення ЄСПЛ у справах:
- Групи справ Кебе та інші проти України (Kebe) (системні недоліки процедури про надання притулку: неможливість подати заяву про притулок через представника; неможливість подання заяви про притулок через затримання; негайне виконання рішення про відмову у в’їзді без можливості оскарження; неспроможність оцінити індивідуальні ризики повернення в країну перебування; не інформування зрозумілою мовою про прийняті рішення та про підстави для затримання; різні проблеми із процедурою затримання шукачів притулку);
- Група справ Бєлозоров проти України (Belozorov, Razvozzhayev) (примусова передача до РФ, всупереч наявним ризикам для особи).
Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Право на притулок, Політика у сфері надання притулку. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Благодійний фонд «Право на захист»
Бібліотека
