Права дитини

1. Діти мають право на такий захист та турботу, які необхідні для їхнього благополуччя. Вони можуть вільно висловлювати свої думки. Такі думки беруться до уваги у тих питаннях, які стосуються дітей залежно від їхнього віку та зрілості.
2. У всіх діях стосовно дітей як з боку державних органів, так і з боку приватних закладів, найкращі інтереси дитини мають розглядатися як пріоритетні.
3. Кожна дитина має право підтримувати на регулярній основі особисті стосунки та прямий контакт з обома її батьками, якщо тільки це не суперечить її інтересам.

стаття 24 Хартії основоположних прав ЄС

текст станом на травень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

Інституційні. Жодне міністерство не відповідає за формування єдиної державної політики у сфері захисту прав дитини, функції та повноваження не узгоджені, часто дублюються, а багато питань не охоплюються державною політикою. Ювенальна спеціалізація фахівців є фрагментарною та не закріплена системно на законодавчому рівні. Міжвідомча взаємодія та міждисциплінарне навчання фактично відсутні.
- Відсутність єдиної інтегрованої системи захисту дитини (integrated child protection system). Різні мандати у Мінсоцполітики, МОН, Нацполіції, Офісу Генпрокурора, Мін’юсту, Уповноваженого ВРУ з прав людини, Уповноваженого Президента, Національної соціальної сервісної служби — без єдиного координатора з реальними повноваженнями. Служби у справах дітей хронічно недофінансовані, Уповноважений Президента з прав дитини та реабілітації дітей має обмежені реальні повноваження.
- Недостатня спроможність Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Національної соціальної сервісної служби, відповідальної за моніторинг та звітність щодо дотримання прав дитини, особливо щодо дітей, які перебувають в системі альтернативного догляду.
- Порівняно з ЄС, де захист прав дитини закріплений у юридично обов’язкових регламентах і директивах із механізмами контролю, в Україні значна частина норм існує на рівні декларацій або стратегічних документів без ефективного механізмів виконання.
Відсутність національної системи моніторингу й даних. Дотепер в Україні немає єдиного дезагрегованого реєстру дітей у вразливих ситуаціях (за віком, статтю, інвалідністю, статусом ВПО, дітей-сиріт тощо). Це суперечить вимогам Рекомендації ЄК 2024/1238, Загальному коментарю № 5 (2003) Комітету ООН з прав дитини про загальні заходи імплементації, а також стандартам Стратегії Ради Європи з прав дитини 2022–2027 «Права дітей в дії: від стабільної реалізації до спільного новаторства». Без цього складно формувати ефективну державну політику, реагувати на виклики та відстежувати прогрес у виконанні зобов’язань.
Процесуальні. В Україні відкрито тільки 13 центрів захисту дітей, постраждалих від насильства, що працюють за моделлю «Барнахус» (мультидисциплінарний центр під одним дахом для опитування, психологічного супроводу, медичного огляду та правової допомоги); залишається проблема нерівномірного географічного покриття, недостатньої кваліфікації персоналу та недостатнє закріплення обов’язкових стандартів у КПК. Не для всіх категорій дітей гарантовано обов’язкову участь адвоката. Відеофіксація допитів не є обов’язковою, що призводить до повторних допитів і травмування дітей. Процесуальне законодавство не враховує принципів правосуддя, дружнього до дитини, — зокрема, щодо врахування думки дитини, її індивідуальних потреб та права на інформацію. Потребує оновлення Кодекс про адміністративні правопорушення: як щодо дітей-потерпілих, так і щодо дітей-правопорушників.
Захист від насильства. У законодавстві відсутня належна кваліфікація та відповідальність за «дії сексуального характеру щодо дитини з оплатою/винагородою», «матеріали сексуального насильства над дитиною» (Child Sexual Abuse Material, CSAM) та «матеріали сексуальної експлуатації дітей» (CSEM). Підлітків 16–18 років, залучених до проституції, досі ідентифікують як правопорушників, а не потерпілих. Не криміналізовано каліцтво жіночих статевих органів (КЖСО), кіберпереслідування, кібердомагання та розповсюдження інтимних матеріалів без згоди (Директива 2024/1385). Санкції за злочини сексуального характеру щодо дітей не відповідають вимогам Директиви ЄС 2011/93.
Цифрова безпека. Законодавство про цифрові послуги не містить жодних норм про захист дітей від шкідливого контенту. Відсутній механізм блокування матеріалів сексуального насильства над дітьми та відповідальний державний орган у цій сфері. В цілому, Україна суттєво відстає від стандартів ЄС у сфері цифрового захисту, оскільки відсутні: (1) уповноважений орган, що поєднує функції захисту персональних даних та DSA-supervisor (Digital service act supervisor — наглядовий орган щодо контролю за впровадженням норм Акту про цифрові послуги) щодо неповнолітніх; (2) механізм блокування CSAM на рівні ISP/хостинг-провайдерів за стандартом NCMEC/IWF, (3) обов’язки платформ щодо визначення віку користувача (age assurance), (4) заборона таргетованої реклами неповнолітнім. Відсутнє спеціальне законодавство щодо захисту персональних даних дітей онлайн та шкідливого контенту в соцмережах.
Торгівля людьми та розлучення з сім’єю. Не закріплено механізм призначення опікуна дитині, що є постраждалою від торгівлі людьми в момент ідентифікації. Відсутній інструмент індивідуальної оцінки найкращих інтересів такої дитини. Законодавство не враховує фактори возз’єднання сім’ї, безпеки та поглядів самої дитини.
Домашнє насильство. КПК та КУпАП не містять окремих норм щодо прав дітей-потерпілих від домашнього насильства. Реєстр випадків домашнього насильства існує лише формально. Відсутні безпечні місця для контакту дитини з особою, підозрюваною у насильстві, та підготовлені фахівці для супроводу таких зустрічей. Українське законодавство не надає статус потерпілого дітям, що стали свідками домашнього насильства, як цього вимагає Директива 2024/1385.
Медіація та опіка. Дублювання повноважень між органами опіки та судом затягує прийняття рішень в інтересах дитини. Інститут досудової медіації потребує розвитку.
Відсутня повноцінна система ювенальної юстиції. Норми щодо дітей розпорошені по різних кодексах, до неповнолітніх у конфлікті із законом застосовуються підходи, розроблені для дорослих. При цьому збільшується кількість випадків обрання щодо дітей запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ключовими розбіжностями з Директивою 2016/800/ЄС про процесуальні гарантії дітей-підозрюваних/обвинувачуваних є:

- ст. 4: право на інформацію (вчасно, доступно для дитини (child-friendly), у письмовій та усній формах);
- ст. 6: обов’язкова правова допомога гарантована не всім категоріям;
- ст. 7: індивідуальна оцінка (individual assessment) потреб дитини, її особливостей і обставин: у КПК такого інструменту немає у системній формі;
- ст. 8: медичний огляд при позбавленні волі з урахуванням віку дитини;
- ст. 9: обов’язковий аудіовізуальний запис допитів дітей існує факультативно, а не обов’язково;
- ст. 10: тримання під вартою як останній захід, альтернативи мають розглядатися пріоритетно: в Україні діють загальні норми для всіх.
- ст. 12: окреме тримання неповнолітніх від дорослих у місцях позбавлення волі;
- ст. 15: право бути супроводженим близькою особою чи тим, хто має батьківські права;
- ст. 19: окрема спеціалізована підготовка професіоналів.

Україна має одну з найбільших в Європі мереж інтернатних закладів, що є радянським спадком, який суперечить міжнародному тренду на деінституціоналізацію. Станом на кінець 2024 р. в Україні функціонувало понад 700 закладів інституційного догляду, у яких перебували, за різними оцінками, від 70 до понад 100 тис. дітей, із них близько 5 тис. дітей з інвалідністю. Кількість закладів постійно зростає останні десять років.
Більшість батьків в Україні не мають доступу до базових ресурсів для підтримки у вихованні дітей, лише 20% відвідували хоча б один спеціалізований курс. Превентивна робота з сім’ями як системна практика фактично відсутня. Станом на 2025 рік близько 70%, або 3,5 мільйона дітей в Україні не мають доступу до базових товарів і послуг, зокрема позбавлені належного харчування та житла. За оцінками ЮНІСЕФ (2025–2026), рівень дитячої бідності зріс на 70% порівняно з 2021 роком; 4 з 10 дітей живуть у бідності; 39% домогосподарств із самотньою матір’ю-доглядачкою стикаються з екстремальними потребами. Станом на 2025 рік понад 1 611 шкіл пошкоджено або зруйновано й понад 400 тис. дітей навчаються виключно онлайн. Відсутність системи раннього втручання для забезпечення інтегрованих та скоординованих втручань і підтримки дітей з інвалідністю та їхніх батьків/опікунів/персоналу, що надає послуги.
Система психологічної підтримки дітей, які пережили окупацію, депортацію або втрату близьких, надзвичайно слабка. ЮНІСЕФ та уряд визнають міжпоколінні наслідки гуманітарної кризи у разі незадоволення потреб найвразливіших дітей. Навантаження на одного психолога у школі сягає у середньому на понад 500 дітей, немає окремих штатних шкільних психологів для прифронтових і деокупованих громад, немає системи раннього скринінгу ПТСР
Депортація та примусове переміщення дітей Росією є найгострішою проблемою воєнного часу. 9 липня 2025 р. ЄСПЛ у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» (об’єднана справа) визнав, що незаконне переміщення та усиновлення українських неповнолітніх становить адміністративну практику, що суперечить Конвенції, і зобов’язав Росію невідкладно співпрацювати у створенні міжнародного механізму ідентифікації та повернення дітей. Ця проблема є комплексною й окрім воєнних злочинів вчинених представниками РФ, вона також стосується питань, які мали би бути врегульовані належним чином Україною на законодавчому рівні. Зокрема, наразі відсутня національна стратегія, яка б визначала конкретні процесуальні кроки держави, необхідні для належного повернення дітей з дотриманням їхніх прав та інтересів, їх фізичної та психологічної реабілітації, возз’єднання з сім’єю, реінтеграції в суспільство та культуру, та належної компенсації зі спеціалізованого фонду одразу після повернення примусово викрадених дітей. Фактично, держава не має конкретного системного плану дій у випадку повернення таких дітей.
Питання примусової евакуації дітей з небезпечних зон або з зон, які скоро мають стати небезпечними, в тому числі через наближення лінії фронту слабко врегульоване. На законодавчому рівні основними відповідними повноваженнями наділені працівники Служби опіки та піклування, в той час, як фактично в небезпечних зонах вони майже не знаходяться, а єдині хто може здійснити таку евакуацію та примусово забрати дитину від батьків, які не бажають покидати власне житло, є працівники Нацполіції. Водночас держава не дає конкретних гарантій для таких родин, не надає гідну фінансову підтримку та допомогу в інтеграції на новому місці. Питання примусової евакуації дітей з небезпечних зон, є, в першу чергу таким, що здійснюється в інтересах дитини та має здійснюватися з урахуванням дотримання її прав, а також в нерозривному зв’язку з зобов’язанням майбутнього возз’єднання з її сім’єю як тільки це стане можливим. Також існує брак знань та навичок у місцевих органів влади щодо надання безперервної допомоги сім’ям, які перебувають під ризиком розлучення, та дітям, позбавленим батьківського піклування. Процедури евакуації залишаються чітко не врегульованими й не містять системного підходу та послідовних етапів її здійснення.
Дитина в Україні не є почутою та право дитини на участь не забезпечується. Формально законодавство передбачає обов’язковість врахування думки та бажання дитини з того чи іншого питання, проте на практиці цю умову доволі складно реалізувати без детального законодавчого регулювання. Окрім цього, формально дитина до досягнення повноліття не може самостійно звернутися за допомогою, в тому числі за психологічною без дозволу батьків, які можуть виступати кривдниками. Водночас стандарти ЄС вимагають обов’язкове заслуховування дитини у провадженнях про повернення та неможливість прийняття рішень без обов’язкового індивідуального конкретного встановлення найкращих інтересів дитини.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Створення інтегрованої системи захисту дитини. Розробити та затвердити Національний план реалізації Рекомендації ЄК (ЄС) 2024/1238 від 23 квітня 2024 р. про розвиток та посилення інтегрованих систем захисту дитини у найкращих інтересах дитини. План повинен включати:

призначення головного координуючого органу з реальними повноваженнями (повноваження, бюджет, кадри);
встановлення мінімальних стандартів обслуговування у всіх відповідних галузях;
механізми обов’язкового обміну інформацією між суб’єктами захисту;
систему акредитації та контролю якості.

Імплементація Європейської гарантії для дитини (European Child Guarantee). Розробити та затвердити Національний план імплементації Європейської гарантії для дитини (Рекомендація (EU) 2021/1004), у якому передбачити цільові групи (діти у бідності, діти-ВПО, діти з інвалідністю, діти ромських громад, діти в альтернативному догляді, діти-біженці), показники моніторингу та обсяги фінансування для забезпечення безоплатного та якісного доступу до шести ключових послуг: дошкільної освіти, охорони здоров’я, харчування, житла, інклюзивної освіти, шкільного харчування.
Єдиний реєстр дітей у вразливих ситуаціях. Створити Єдиний національний інформаційний реєстр дітей у вразливих ситуаціях (інтегрований з реєстрами Мінсоцполітики, МОН, МОЗ, МВС, Мін’юсту) з належними гарантіями захисту персональних даних відповідно до Регламенту ЄС 2016/679 (GDPR).
Імплементувати Директиву 2016/800/ЄС:

Внести зміни до КПК України: гарантувати обов’язкову правову допомогу дитині-підозрюваному з моменту фактичного затримання, без можливості відмови (ст. 6);
Запровадити обов’язкову індивідуальну оцінку (individual assessment) для кожної дитини-підозрюваного/обвинувачуваного за міжвідомчою методологією Мінсоцполітики, Мін’юсту, МВС та МОЗ (ст. 7);
Зробити обов’язковим аудіовізуальний запис допитів усіх дітей-підозрюваних і дітей-потерпілих (ст. 9) із належними гарантіями зберігання та використання (відповідно до вимог захисту персональних даних (GDPR));
Передбачити окреме тримання неповнолітніх від дорослих у місцях позбавлення волі (ст. 12), включно з СІЗО;
Запровадити обов’язкову спеціалізовану підготовку слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів (ст. 20).

Імплементувати Директиву 2012/29/ЄС (права потерпілих). Внести зміни до КПК України та профільних законів для забезпечення прав дітей-потерпілих згідно зі ст. 22 (індивідуальна оцінка), ст. 23 (заходи захисту під час провадження), ст. 24 (право на спеціальні заходи для дітей: відеозапис як доказ, мінімізація кількості допитів, можливість супроводу довіреною особою), ст. 25 (підготовка професійних працівників).
Імплементувати Директиву 2024/1385/ЄС:

Криміналізувати каліцтво жіночих статевих органів (ст. 3); примусовий шлюб (ст. 4); поширення інтимних зображень без згоди (ст. 5); кіберсталкінг (ст. 6); кіберхарасмент (ст. 7); кіберпідбурювання (ст. 8).
Визнати дитину, яка стала свідком домашнього насильства, потерпілим (ст. 35).
Передбачити продовження строків давності щодо злочинів проти дітей до моменту досягнення повноліття (ст. 16(2)).
Створити систему національної координації та збору статистики (ст. 44).

Розробити законопроєкт про захист неповнолітніх в онлайн-середовищі, що має впровадити підходи Регламенту (ЄС) 2022/2065 (DSA), Рекомендацій ЄК від 14 липня 2025 р. щодо ст. 28(1) DSA та Стратегії BIK+ (Better Internet for Kids).
Передбачити статус та повноваження національного регулятора цифрових послуг: органу, що співпрацюватиме з європейською мережею DSC після вступу.
Заборонити таргетовану рекламу на основі профілювання неповнолітніх (ст. 28(2) DSA).
Передбачити обов’язки платформ щодо age assurance (визначення віку користувача без передачі додаткових персональних даних, з використанням прототипу age verification app ЄК від липня 2025 р. як орієнтиру) для платформ, де доступ до контенту неприйнятний для неповнолітніх.
Запровадити пряму заборону loot boxes та інших ігрових механік в іграх для дітей; обмежити маніпулятивні дизайни (countdown timers, persuasive design).

Деінституціоналізація. Прискорити реформу переходу від інтернатної моделі до сімейного виховання, зокрема в умовах зростання кількості дітей без батьківського піклування через війну. Забезпечити належне фінансування реформи у співпраці з ЮНІСЕФ у рамках програми «Better Care Reform».

Забезпечити повне виконання Стратегії забезпечення права кожної дитини зростати у сімейному середовищі на 2024–2028 рр. з конкретними цільовими показниками: скорочення кількості дітей в інституціях на 30%, у тому числі скорочення інституційного догляду дітей до 3 років на 80% (ціль Стратегії).
Включити до реформи всі типи інституцій без винятків (зокрема, спеціальні школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри, санаторні школи-інтернати) відповідно до UN CRPD Guidelines on Deinstitutionalization (2022).
Забезпечити мораторій на нове будівництво та відновлення інституційних закладів коштом державного бюджету та коштів відновлення; перенаправити ресурси на сімейні форми догляду та послуги в громаді.
Розширити мережу патронатних родин, прийомних сімей, дитячі будинки сімейного типу, малих групових будинків сімейного типу; забезпечити гідну фінансову компенсацію та супровід.
Забезпечити доступ до інклюзивної освіти та реабілітації для дітей з інвалідністю у громаді.
Запровадити gatekeeping — обов’язкове застосування процедури перевірки до прийняття рішення про вилучення дитини з сім’ї (за прикладом моделі Maestral International, що пілотується UNICEF).

Реалізація права дитини бути почутою. Внести зміни до Сімейного кодексу України (ст. 171), КПК України, ЦПК України (ст. 45), КАС України, КУпАП щодо гарантій заслуховування думки дитини у всіх судових і адміністративних провадженнях, що її стосуються; передбачити здійснення цієї процедури у відповідних дитячих та психологічно-комфортних умовах з обов’язковим залученням психолога або кваліфікованого фахівця; необхідність врахування думки відповідно до віку та зрілості (з презумпцією здатності з 7 років висловлювати думку, що враховується); рішення повинно обов’язково містити підстави, з яких думка дитини врахована чи не врахована.
Торгівля людьми та домашнє насильство. Закріпити механізм призначення опікуна дитині-постраждалій від торгівлі людьми з моменту її ідентифікації. Забезпечити реальне функціонування Єдиного реєстру випадків домашнього насильства. Створити безпечні місця для контакту дитини з особою, підозрюваною у насильстві.

Імплементувати ст. 14–16 Директиви 2011/36/ЄС: створити правовий механізм негайного призначення опікуна дитині-потерпілій від торгівлі людьми з моменту ідентифікації (зокрема, кваліфікованого ad litem guardian); забезпечити функціонування мережі національних супроводжуючих опікунів (за зразком EU Network of Trafficking Coordinators).
Забезпечити процедуру індивідуальної оцінки й визначення найкращих інтересів потерпілої дитини (BIA/BID); забезпечити доступ до правової допомоги, освіти, психологічної підтримки.
Забезпечити, щоб принцип непокарання (ст. 8 Директиви 2011/36/ЄС) реально діяв: діти-потерпілі не повинні нести відповідальність за злочини, які їх примусили вчиняти.
Узгодити дії з державами-членами ЄС щодо відстеження й захисту неповнолітніх з України без супроводу: запровадити Children-on-the-Move Protocol з 5 ключовими країнами розміщення (Польща, Німеччина, Чехія, Молдова, Румунія).

чіткий механізм рішення про примусову евакуацію (хто приймає, на основі яких критеріїв);
перерозподіл повноважень між Службою у справах дітей, Національною поліцією, Державною службою з надзвичайних ситуацій, з визначенням процедурної взаємодії;
гарантований пакет державної підтримки сім’ям (житло, прожитковий мінімум, психологічна допомога, освіта) на новому місці;
процедуру судового контролю над примусовою евакуацією без батьківської згоди: крайній захід ізолювання дитини від батьків допустимий лише за відсутності менш радикальних альтернатив;
зобов’язання сприяти возз’єднанню сімей після стабілізації безпекової ситуації.

Верховній Раді України:

забезпечити законодавче підґрунтя для реалізації зазначених реформ, зокрема шляхом прийняття змін до процесуального законодавства, КК, ЦК та спеціальних законів у сфері цифрової безпеки та захисту дітей від насильства в рамках євроінтеграційного процесу.

Законодавчо закріпити обов’язкову участь психолога для з’ясування думки дитини. В тому числі з виключенням батьків чи опікунів з цього процесу, які здійснюють тиск на дитину.
Дитина має право звертатися за допомогою шляхом офіційного звернення до настання повноліття. Необхідно знизити вік для такого звернення по допомогу у випадку відмови батьків (якщо вони є кривдниками) до досягнення 14 років. Таке звернення до досягнення 14 років без згоди батьків має здійснюватися за наявності інших обтяжуючих чи несприятливих обставин.
Розробити законодавство щодо особливих процесуальних гарантій для дітей-свідків, зокрема, серед іншого передбачити право на психолога, на запис показань поза основним судовим засіданням, на захист персональних даних.
Внести зміни до кримінального законодавства для криміналізації дій сексуального характеру щодо дитини з оплатою/винагородою та виготовлення й поширення матеріалів сексуального насильства над дитиною (Директива 2011/93/ЄС) та дій, що передбачені Директивою 2024/1385.
Впровадити в українське законодавство вимоги Директиви 2016/800/ЄС про процесуальні гарантії дітей-підозрюваних/обвинувачуваних.

Кабінету Міністрів України:

Інституційні зміни. Визначити відповідальні центральні органи виконавчої влади за формування державної політики у сфері захисту прав дитини та цифрової безпеки дітей.
Бюджетування. Уряд повинен впровадити Рекомендацію ЄК 2021/1004 від 14 червня 2021 року для визначення фінансових гарантій та бюджетування в інтересах дитини («European Child Guarantee»).
Ювенальна спеціалізація. Запровадити єдину ювенальну спеціалізацію для всіх фахівців, які працюють з дітьми в системі правосуддя: слідчих, дізнавачів, суддів, адвокатів, психологів і затвердити єдині стандарти їхньої підготовки. Забезпечити повноцінне виконання Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції до 2028 року. Розбудувати систему ювенальної пробації як альтернативу триманню неповнолітніх під вартою. Привести підходи до дітей у конфлікті із законом у відповідність до міжнародних стандартів.
Процесуальні реформи. Підготувати законопроєкти щодо: гарантування безоплатної правничої допомоги дитині незалежно від її процесуального статусу; обов'язкової відеофіксації допитів дітей; запровадження індивідуальної оцінки потреб дитини-потерпілої, дитини у конфлікті з законом та потерпілої від домашнього насильства відповідно до директив ЄС 2012/29, 2016/800 та 2024/1385. Закріпити у законодавстві норми щодо заслуховування думки дитини з урахуванням її віку, зрілості та найкращих інтересів. Врегулювати процесуальний статус психолога у провадженнях за участі дитини. Усунути дублювання повноважень між органами опіки та судом. Розробити новий Кодекс про адміністративні правопорушення з урахуванням прав дітей. Розвинути інститут досудової медіації. Завершити імплементацію положень Конвенції ООН про права дитини та Гаазької конвенції про міждержавне усиновлення у національне законодавство. Привести норми щодо захисту дітей від сексуального насильства, торгівлі людьми та домашнього насильства у відповідність до директив ЄС 2011/93, 2011/36 та 2024/1385. Розширити використання центрів захисту дітей, постраждалих від насильства, що працюють за моделлю «Барнахус», закріпити відповідні процедури в процесуальному законодавстві як обов’язкові й покращити кваліфікацію персоналу.
Затвердити програми підтримки та безперервного доступу до якісних, інклюзивних соціальних, освітніх та медичних послуг для дітей та їхніх родин, особливо для тих, хто проживає поблизу лінії фронту, дітей з інвалідністю, дітей у закладах та прийомних сім’ях, а також внутрішньо переміщених дітей. Забезпечити безоплатний доступ до психологічної та психотерапевтичної допомоги для дітей, які пережили окупацію, депортацію, втрату близьких, через медичну гарантовану програму НСЗУ.
Захист від насильства. Включити до законодавства поняття «матеріали сексуального насильства над дітьми». Криміналізувати каліцтво жіночих статевих органів, кіберпереслідування, кібердомагання, поширення інтимних матеріалів без згоди та кіберпідбурювання до насильства. Узгодити санкції за сексуальні злочини щодо дітей із Директивою ЄС 2011/93. Доповнити ст. 67 КК обтяжуючими обставинами щодо загрози життю дитини та завдання їй серйозної шкоди. Виключити адміністративну відповідальність дітей за залученість у проституцію (ст. 181-1 КУпАП), оскільки вони є потерпілими. Криміналізувати створення штучно згенерованих матеріалів сексуального насильства над дітьми. Запровадити обов’язкове ведення національного реєстру осіб, які скоїли сексуальні злочини проти дітей, та механізми перевірки під час прийому на роботу, що передбачає контакт із дітьми (ст. 10 чинної Директиви 2011/93/ЄС).
Цифрова безпека: внести зміни до Закону «Про цифровий контент та цифрові послуги» щодо захисту дітей від шкідливого контенту; визначити механізм блокування та видалення матеріалів сексуального насильства над дітьми; забезпечити державний контроль у цій сфері. Розробити спеціальне законодавство щодо захисту дітей в цифровому просторі: заборона таргетованої реклами на неповнолітніх, обмеження шкідливого контенту, захист персональних даних дітей онлайн за зразком Акту ЄС про цифрові послуги (DSA, 2022).

Офісу Генерального прокурора, Національній поліції, МВС:

Міністерству соціальної політики, Держслужбі у справах дітей, Національній соціальній сервісній службі:

систему соціальної підтримки дитини під час контакту з правосуддям; розробити інструмент індивідуальної оцінки найкращих інтересів дитини-потерпілої від торгівлі людьми; розширити повноваження фахівців служб у справах дітей та забезпечити їхнє навчання. Забезпечити належне фінансування та кадрове укомплектування служб у справах дітей на місцевому рівні; розробити та впровадити програми підтримки сімей у кризових ситуаціях як інструмент профілактики.

Розробити, впровадити та координувати модель комплексного безперервного догляду для сімей, які перебувають під ризиком розлучення, та дітьми, позбавленими батьківського піклування.
Розробити, впровадити та координувати міжсекторальну модель інтегрованих спеціалізованих служб підтримки (ІСП) для дітей з інвалідністю та їхніх батьків/опікунів/персоналу, що надає послуги.
Розробити нормативно-правову базу, правила, стандарти та інструменти, а також виділити ресурси (людські, фінансові, інфраструктурні) для підвищення стійкості системи захисту дітей та ґендерно зумовленого насильства за надзвичайних ситуацій на основі мінімальних міжнародних стандартів та стандартів ЄС.
Завершити розгортання загальнонаціональної системи раннього втручання (Early Childhood Intervention, ECI) для дітей до 6 років з порушеннями розвитку та їхніх сімей; узгодити з міжнародними стандартами (ECI Europe, Eurlyaid).

Державній міграційній службі:

Національній школі суддів:

розробити рекомендації щодо інформування дітей про права в судових провадженнях; забезпечити навчання суддів за єдиними стандартами.розробити рекомендації щодо інформування дітей про права в судових провадженнях; забезпечити навчання суддів за єдиними стандартами.

Координаційному центру правничої допомоги та Національній асоціації адвокатів:

Міністерству освіти:

забезпечити психологічну підтримку дітей у закладах освіти, зокрема у прифронтових регіонах. Гарантувати доступ кожної дитини до інклюзивної освіти; забезпечити асистентів вчителя та психологів відповідно до Рекомендації ЄК (ЄС) 2021/1004 (European Child Guarantee).

Міністерству цифрової трансформації:

Міністерству охорони здоров’я:

затвердити Національну стратегію психічного здоров’я дитини на 2026–2030 рр.; розширити Програму медичних гарантій НСЗУ позиціями психотерапії та психологічної допомоги для дітей; запровадити обов’язкові протоколи виявлення жорстокого поводження медичними працівниками.

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Відповідність національних механізмів забезпечення прав людини (стандартам) acquis ЄС у сфері захисту прав дитини. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Тамара Бугаєць

магістерка міжнародного права LL.M, адвокатка, експертка у сфері захисту прав та інтересів дитини ГО «ВГЦ «Волонтер»