Невиконання судових рішень
Кожна людина, чиї права та свободи, гарантовані правом Європейського Союзу, порушені, має право на ефективний засіб правового захисту перед судом відповідно до умов, встановлених цією статтею. Кожна людина має право на справедливий та відкритий судовий розгляд у відповідні терміни незалежним і неупередженим судом, раніше створеним законом...
текст станом на березень 2026 року
На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:
- Невиконання судових рішень проти держави є системною проблемою. Рішення національних судів, боржниками за якими є державні органи або державні підприємства, роками залишаються невиконаними. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Конвенції у справах проти України (справи Іванова, Бурмич, Жовнер, Найдьон, Кайсін та інші), констатуючи, що держава не може виправдовувати невиконання судових рішень нестачею коштів. Відсутність суттєвого прогресу у виконанні Національної стратегії розв’язання цієї проблеми на період до 2027 року.
- Мораторії та законодавчі заборони блокують виконання судових рішень. Чинне законодавство містить мораторії, які перешкоджають примусовому виконанню рішень щодо державних підприємств та окремих категорій боржників. Такі законодавчі заборони на вжиття виконавчих заходів визнані несумісними зі стандартами Ради Європи та статтею 6 ЄКПЛ. Дорожня карта з питань верховенства права (затверджена КМУ у 2025 році) передбачає створення додаткових механізмів виконання рішень щодо підприємств, які перебувають під дією мораторіїв.
- Відсутні ефективні засоби правового захисту від невиконання рішень. Особи, на користь яких ухвалені судові рішення проти держави, позбавлені дієвих інструментів для забезпечення їхнього виконання. Судовий контроль за виконанням рішень є формальним: орган, уповноважений на виконання, самостійно здійснює перегляд своїх дій без звітування перед судом, який видав виконавчий документ.
- Кримінальна відповідальність за невиконання судових рішень — декларативна, а не дієва. Стаття 382 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за невиконання судових рішень, але на практиці кількість реальних обвинувальних вироків за цією статтею є мізерною. Комітет міністрів Ради Європи неодноразово звертав увагу на те, що існуючі санкції не мають стримуючого ефекту. Після надсилання повідомлення про кримінальне правопорушення виконавче провадження фактично закінчується, а боржник вже не може виконати рішення під контролем виконавця.
- Соціальне та інше законодавство формує зобов’язання держави без відповідного фінансового забезпечення. Численні закони встановлюють соціальні та інші виплати, розміри яких не узгоджені з реальними асигнуваннями державного бюджету. Це призводить до накопичення заборгованості за судовими рішеннями про стягнення соціальних та інших виплат і є однією з основних структурних причин системного невиконання.
- Відсутня єдина система належного обліку та моніторингу виконання судових рішень. Реєстри судових рішень та автоматизована система виконавчих проваджень не інтегровані між собою. Це унеможливлює визначення загальної суми заборгованості держави за судовими рішеннями та ефективний моніторинг стану їхнього виконання. Відсутність автоматизованого стягнення коштів з рахунків боржників змушує виконавців вдаватися до тривалих ручних процедур, що суттєво уповільнює виконання та створює умови для зловживань.
- Законодавство про банкрутство державних підприємств не забезпечує захисту кредиторів. Чинне регулювання процедури банкрутства підприємств з державною часткою містить суттєві прогалини: відсутній ефективний механізм досудової санації, не встановлені умови, за яких власник зобов’язаний ухвалити рішення про ліквідацію підприємства, а кредитори таких підприємств, зокрема щодо заборгованості із заробітної плати — позбавлені належного правового захисту.
- Нерівність між приватними та державними виконавцями. Існує проблема дисбалансу та неузгодженості повноважень і дій. Приватні виконавці, на відміну від державних, не можуть створювати робочі групи, а також не мають можливості надавати доручення колегам для виконавчих дій в інших регіонах. Водночас оскарження дій приватного виконавця можливе лише через суд, тоді як для державного виконавця існує швидший адміністративний механізм. Також відсутня система обміну інформацією між державними та приватними виконавцями, що призводить до дублювання дій.
- Проблема виконання зобов’язальних (немайнових) рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Стаття 63 Закону «Про виконавче провадження» вносить плутанину, оскільки не всі рішення зобов’язального характеру є немайновими. Недостатньо механізмів для виконання таких рішень: штрафні санкції за невиконання можна накласти лише двічі, а потім виконавче провадження фактично закінчується безрезультатно.
- Надмірно м’яке ставлення до боржників у питанні стягнення з доходів. В Україні діє принцип, за якого за загальним правилом (окрім певних визначених випадків, наприклад, сплаті аліментів чи шкоди, що заподіяна правопорушенням) 80% заробітної плати боржник залишає собі, а лише 20% сплачує кредитору. Цей підхід повинен бути зміненим для пришвидшення виконання рішень судів з урахуванням рівня доходу боржника. При значних доходах боржника відсоток сплати кредитору повинен бути суттєво більшим.
- Воєнний стан створює додаткові перешкоди для виконання рішень. Повномасштабне вторгнення Росії та запровадження воєнного стану з 24 лютого 2022 року суттєво ускладнили виконання судових рішень: зупинені провадження на тимчасово окупованих територіях, скорочено бюджетні ресурси, значна частина працівників мобілізована. Особливості виконавчого провадження під час воєнного стану врегульовано Законом №2147-IX, проте тимчасові обмеження не повинні перетворюватися на постійні.
- не виконано
- виконано
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
- Скасувати мораторії та законодавчі заборони на виконання судових рішень. Скасувати чинні мораторії на виконання рішень щодо державних підприємств і підприємств з часткою державної власності понад 50%; не запроваджувати нових мораторіїв і заборон; удосконалити процедуру банкрутства державних підприємств з урахуванням стандартів Ради Європи. Повернутися до розгляду законопроєкту №5660 «Про примусове виконання рішень» (ухвалений за основу в першому читанні у 2021 р.) або на його основі розробити новий з урахуванням нових викликів. Завершити виконання рішень ЄСПЛ у справах Іванова та Бурмича.
- Запровадити автоматичне виконання рішень проти держави та ефективний судовий контроль. Встановити механізм автоматичного виконання судових рішень, боржниками за якими є державні органи; забезпечити обов’язковий судовий контроль за виконанням усіх таких рішень, включаючи контроль не лише за виконавцем, а й за виконанням рішення в цілому. Законодавчо закріпити відповідальність держави за виконання остаточних рішень проти підприємств, що перебувають у її власності або під її контролем; обмеження такої відповідальності допускається лише на підставі чітких законодавчих критеріїв, сумісних із практикою ЄСПЛ. Законодавчо обмежити можливість боржника зупиняти виконавче провадження через подання необґрунтованих скарг; встановити процесуальні санкції за зловживання правом на оскарження; запровадити прискорений порядок розгляду скарг на дії виконавця (наразі 10-денний строк фактично не дотримується).
- Створити ефективні засоби правового захисту від невиконання рішень. Розробити та прийняти законодавство, яке надає особам дієві інструменти для забезпечення виконання судових рішень проти держави; передбачити компенсаторний механізм для осіб, чиї рішення тривало не виконуються; забезпечити виплату присудженого відшкодування не пізніше шести місяців від набрання рішенням законної сили. Запровадження судової неустойки (астрента) — механізму, за якого суд стягує з відповідача штраф у вигляді певної суми за кожен день невиконання рішення, що сплачується на користь стягувача, оскільки це значно ефективніше наявної системи штрафів (проєкт нового Цивільного кодексу (проєкт № 14394 передбачає цей механізм)).
- Реформувати кримінальну відповідальність за невиконання рішень. Переглянути ст. 382 КК — забезпечити реальне (а не декларативне) притягнення до відповідальності посадових осіб державних органів і підприємств за систематичне ухилення від виконання судових рішень. Розмежувати відповідальність за невиконання рішень щодо дій немайнового та майнового характеру.
- Привести законодавство про визнання та виконання іноземних судових рішень до стандартів ЄС (Регламент ЄС № 1215/2012).
- Реформувати соціальне та інше законодавство відповідно до фінансових можливостей держави та міжнародних стандартів прав людини. Провести систематизацію всіх соціальних та інших виплат: держава повинна забезпечувати соціальні та економічні права, необхідні для забезпечення базових потреб людини, а інші види виплат повинні бути чітко обумовлені наявністю фінансових ресурсів. Важливо передбачити у державному бюджеті чіткий баланс між фінансуванням кожної виплати та кількістю її отримувачів; заборонити запровадження нових виплат без визначення джерел їхнього фінансування; перейти до адресного характеру соціальної допомоги відповідно до потреб людини, а не відповідно до формальних критеріїв. Передбачити механізм оцінки впливу нового законодавства на виконуваність рішень (regulatory impact assessment): законопроєкт, що створює нові зобов'язання держави (соціальні виплати, пільги, гарантії), повинен супроводжуватися аналізом його впливу на обсяг потенційних невиконаних рішень та фінансовими розрахунками.
- Забезпечити інституційну незалежність виконавців та розширити їхні повноваження. Обмежити централізований контроль Міністерства юстиції над діяльністю державних та приватних виконавців; зрівняти повноваження приватних і державних виконавців; надати виконавцям право стягувати кошти з рахунків державних боржників; розширити повноваження щодо виконання рішень стосовно державних підприємств. Необхідно надавати право приватним виконавцем створювати робочі групи, давати доручення виконавцям інших округів, а також створити єдину систему обміну інформацією між приватними та державними виконавцями.
- Цифровізувати та автоматизувати виконавче провадження. Інтегрувати реєстри судових рішень з автоматизованою системою виконавчих проваджень; запровадити систему автоматичного блокування та стягнення коштів з рахунків боржників; спростити процедури видачі виконавчих документів за принципом “одного кроку”; сформувати єдину систему обліку заборгованості держави за судовими рішеннями, а також спростити виконавцям доступу до інформації про майно та доходи боржників. Необхідно доопрацювати та прийняти законопроєкт №14005 (прийнятий в першому читанні в листопаді 2025 року).
- Запровадити обов'язкову публічну звітність про стан виконання судових рішень. Зобов'язати Міністерство юстиції щорічно публікувати детальну статистику: кількість відкритих та закритих виконавчих проваджень, відсоток фактичного виконання, середні строки виконання, суму заборгованості держави — з розбивкою за категоріями (державні органи, підприємства, фізичні особи).
- Переглянути співвідношення захищених доходів боржника. Замість поточного підходу «80% залишається боржнику», необхідно визначити законом рівень мінімального доходу в розмірах прожиткового мінімуму, що повинен залишатися у боржника, а решта повинно бути використано для сплати боргів.
- Посилити механізми виконання судових рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
- Розвинути медіацію та інші альтернативні способи вирішення спорів на стадії виконання.
- Розробити стратегію виконання судових рішень у постконфліктний період. Враховуючи створення Міжнародної комісії з компенсацій при Раді Європи та масштаби руйнувань, підготувати план масового виконання рішень після деокупації, включно з механізмами компенсацій за майно на окупованих територіях та координацією з міжнародними інструментами.
Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Невиконання судових рішень в Україні. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Яна Білас
юристка, фахівчиня у галузі міжнародного захисту прав людини, дослідниця
Бібліотека
