Культурне, релігійне та мовне різноманіття

Союз поважає культурне, релігійне та мовне різноманіття.

стаття 22 Хартії основоположних прав ЄС

текст станом на березень 2026 року

У контексті європейської інтеграції України забезпечення культурної, мовної та релігійної різноманітності має не лише правове, а й ціннісне значення. Відповідно до статті 22 Хартії основоположних прав Європейського Союзу, повага до різноманіття є невід’ємною складовою європейської ідентичності та принципу «єдність у різноманітті».

Для України імплементація цього підходу означає формування інклюзивного демократичного суспільства, у якому гарантується право кожної людини на збереження та розвиток власної ідентичності, а різноманітність розглядається як ресурс соціальної згуртованості та демократичної стійкості.

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

Відсутність чіткого інтеграційного підходу до визначення принципів культурної різноманітності, інклюзії та міжкультурного діалогу в державній культурній політиці України, що обмежує ефективну роль культури в процесах євроінтеграції та соціальної згуртованості.
Відсутність системи показників для оцінки культурної різноманітності та ефективності політик у цій сфері, що ускладнює стратегічне планування та моніторинг впливу культурних ініціатив на права людини.
Брак вимірюваних цілей щодо інклюзії національних меншин та вразливих груп у довгострокових культурних програмах, що ускладнює їхню ефективну реалізацію в контексті інтеграції меншин.
Недостатні механізми консультацій та участі національних меншин та релігійних спільнот у формуванні культурної політики, що призводить до ігнорування їхніх потреб у забезпеченні прав.
Недостатня адаптація регіональної культурної політики до децентралізації та післявоєнних потреб, що призводить до нерівного доступу до культури в регіонах та ігнорування місцевих громад, як в обговоренні ролі культури та післявоєнному відновленні громад.
Недостатні процедури моніторингу, документування та оцінки збитків культурній сфері від російської агресії.
Недостатня системна боротьба з незаконним обігом культурної спадщини та механізмами повернення артефактів, що призводить до ризиків втрати культурних цінностей без ефективної реституції в умовах війни.
Неефективний захист авторських прав у культурній сфері, особливо в цифровому середовищі, що обмежує розвиток креативних індустрій та захист прав творців.
Обмежена децентралізація культурної політики, де органи місцевого самоврядування не мають достатніх можливостей для інклюзивного урядування та участі громад.
Слабка міжвідомча координація між Мінкультом, МОН, ДЕСС та іншими органами, що призводить до фрагментованої політики захисту культурних прав без ефективної структури.
Незбалансованість мовної політики, що створює непропорційні обмеження для мов національних меншин, порушуючи права на використання рідних мов.
Незбалансованість освітніх прав меншин, що обмежує можливості навчання рідною мовою та знижує рівень збереження культурної ідентичності.
Неефективність механізмів захисту від дискримінації за етнічною, мовною чи релігійною ознаками.
Обмежене відображення культурної та релігійної різноманітності у медіа, недостатня підтримка мов національних меншин і відсутність системної протидії мові ворожнечі.
Недостатня прозорість процедур реєстрації, неналежний захист майнових прав релігійних організацій та брак державної нейтральності в питаннях релігії створюють ризики обмеження свободи совісті та релігії й дискримінації за релігійною ознакою.
Відсутність послідовної державної політики щодо свободи совісті та релігії, що проявляється у слабкій підтримці міжрелігійного діалогу, вибірковому ставленні до різних конфесій і надмірній регламентації діяльності релігійних організацій.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Оновити державну культурну політику: Законодавчо закріпити принципи культурної різноманітності, інклюзії та міжкультурного діалогу відповідно до цінностей ЄС.
Запровадити довгострокову програму розвитку культури: Включити вимірювані цілі щодо інклюзії меншин та вразливих груп, орієнтуючись на стандарти РКНМ, ЄХРММ та відповідних програм ЄС.
Адаптувати регіональну культурну політику: Оновити правові засади з урахуванням децентралізації, післявоєнних потреб та принципів рівного доступу до культури, залучаючи місцеві громади.
Запровадити механізми стратегічного планування у сфері культури: Розробити систему показників для оцінки стану культурної різноманітності та ефективності політик, спираючись на досвід ЄС/ЮНЕСКО.
Удосконалити механізми документування та компенсації збитків культурі: Гармонізувати процедури щодо моніторингу, документування та оцінки збитків, заподіяних культурній сфері внаслідок російської агресії, із закріпленням механізмів компенсації, адаптованих до європейських стандартів.
Створити єдиний національний реєстр викрадених об'єктів культурної спадщини: Інтегрувати наявні каталоги Міністерства культури та Міністерства внутрішніх справ України у єдиний реєстр для оперативного моніторингу, документування та оцінки викрадених культурних цінностей внаслідок російської агресії, з метою ефективної реституції, притягнення винних до відповідальності та гармонізації з європейськими стандартами, включаючи співпрацю з базами даних INTERPOL, UNESCO та ICOM.
Імплементувати європейські норми щодо захисту культурної спадщини: Посилити боротьбу з незаконним обігом цінностей та забезпечити повернення артефактів, включаючи протидію незаконному вивезенню артефактів та реституції культурних цінностей, із забезпеченням відповідних законодавчих змін.
Модернізувати законодавство про авторське право: Удосконалити законодавчу базу захисту авторського права та суміжних прав у сфері культури, забезпечити відповідність європейським директивам, зокрема в цифровому середовищі.
Поглибити децентралізацію в культурі: Сприяти децентралізації культурної політики, забезпечивши розширення повноважень органів місцевого самоврядування з одночасним упровадженням принципів інклюзивного урядування та участі громад у формуванні культурного середовища.
Посилити міжвідомчу координацію: Створити дієву платформу для узгодження політик між Мінкультом, МОН, Державною службою з етнополітики, місцевим самоврядуванням та іншими органами у сфері захисту культурних прав, зокрема шляхом створення національної координаційної структури.
Гарантувати свободу совісті та релігії: Модернізувати відповідний закон, забезпечивши прозорість реєстрації, захист майна та державну нейтральність згідно зі стандартами практики ЄСПЛ.
Збалансувати мовну політику: Забезпечити гармонійне застосування законодавства про державну мову та мови нацменшин, гарантуючи права меншин на використання рідних мов та усунувши непропорційні обмеження.
Посилити боротьбу з дискримінацією: Удосконалити антидискримінаційне законодавство та інституційні механізми для ефективного захисту від дискримінації за етнічною, мовною, релігійною ознаками.
Забезпечити освітні права меншин: Гарантувати баланс між вивченням державної мови та правом на навчання рідною мовою/вивчення рідної мови.
Сприяти плюралізму в медіа: Підтримувати медіа національних меншин та відображення різноманіття у ЗМІ, протидіяти мові ворожнечі, забезпечити доступ представників різних груп до загальнонаціональних ЗМІ.
Гарантувати участь меншин у прийнятті рішень: Удосконалити механізми консультацій та залучення представників національних меншин та релігійних спільнот до формування культурної політики.
Більш ефективно реалізовувати Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року з акцентом на доступ до документів, освіти, житла та захист від дискримінації й підготувати публічний звіт про хід її виконання.

Мінімальні імперативні вимоги гармонізації законодавства після вступу України в ЄС:

Інтегрувати гендерний підхід у культурну політику. Необхідно доповнити Стратегію заходами із забезпечення гендерної рівності – наприклад, стимулювання участі жінок у креативних індустріях, підтримка гендерно збалансованих програм (врахування потреб жінок і чоловіків у доступі до культурних послуг).
Посилити увагу до прав національних меншин та міжкультурного діалогу. Рекомендується чіткіше прописати кроки для підтримки культурної самобутності меншин: фінансування проектів мовами національних спільнот, проведення міжкультурних фестивалів, обмін між різними етнічними громадами всередині країни.
Розвинути програми міжкультурного діалогу та обміну. На додаток до популяризації української культури за кордоном, слід ініціювати двосторонні проєкти обміну з культурами інших країн та всередині України (між різними регіонами, громадами). Це можуть бути програми діалогів, резиденцій, спільних творчих лабораторій між українськими митцями й митцями з ЄС та світу. Такий підхід відповідатиме меті ЄС просувати міжкультурний діалог задля порозуміння і мирних відносин. Це також допоможе подолати наслідки конфліктів через культуру – формуючи мости між людьми різного досвіду (наприклад, між переселенцями й приймаючими громадами, між різними релігійними чи мовними групами).
Передбачити заходи для підтримки свободи художнього вираження. В рамках реалізації Стратегії варто розробити гарантії та програми, що забезпечать вільне самовираження митців. Це може включати створення правових механізмів захисту художників від цензури чи переслідувань, підтримку контроверсійних і експериментальних проєктів, які порушують важливі суспільні теми. Зокрема, враховуючи політику деколонізації, важливо чітко розмежувати пропагандистські наративи держави-агресора і добросовісне переосмислення історії митцями – останнє повинно заохочуватися, навіть якщо є провокативним. Свобода творчості є невід’ємною складовою культурних прав людини і її забезпечення зміцнить демократичний характер культурної політики.
Зміцнити орієнтацію на участь громадянського суспільства. Рекомендовано інституціоналізувати роль громадськості у впровадженні Стратегії. Наприклад, створити постійну платформу (раду, форум) при Мінкульті за участі представників творчих спілок, культурних НУО, правозахисників для нагляду за реалізацією реформ. Також доцільно передбачити спрощений доступ НУО та незалежних культурних ініціатив до грантових програм, згаданих у Стратегії, аби гарантувати, що ресурси доходять не лише до державних установ, але й до креативних спільнот на місцях.
Наголосити на культурі як частині прав людини. Пропонується в тексті Стратегії (наприклад, у розділі загальних засад) прямо зазначити, що культурні права громадян є невід’ємною складовою прав людини. Це може бути посилання на Конституцію чи міжнародні договори, підтвердження зобов’язання держави забезпечувати кожному можливість брати участь у культурному житті.
Розширити взаємодію з європейськими програмами та ініціативами. Для гармонізації з політикою ЄС Україні варто активно залучити наявні інструменти ЄС у сфері культури та прав людини. Рекомендується у ході реалізації Стратегії синхронізувати заходи з європейськими програмами – такими як Creative Europe, Erasmus+ (культурний компонент), програми двостороннього обміну тощо. Наприклад, розширення доступу українських культурних інституцій до фінансування ЄС на спільні проєкти прямо передбачене в Стратегії й відповідає цілям ЄС щодо зміцнення міжнародної культурної співпраці. Водночас у сфері прав людини варто координувати культурні ініціативи з проєктами, підтримуваними Євросоюзом (захист прав меншин, просування толерантності, міжрелігійний діалог тощо). Це забезпечить взаємне підсилення зусиль і відповідність очікуванням європейських партнерів.

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Культурна, мовна й релігійна різноманітність у контексті прав людини та євроінтеграції України. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерти

Тимофій Атаманчук

юрист-аналітик ГО «Центр громадянських свобод»