Свобода мирних зібрань
Кожна людина має право на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань на будь-яких рівнях, зокрема у сфері політичної діяльності, професійних спілок та громадянського суспільства, звідки витікає право кожної людини створювати та приєднуватися до професійних спілок для захисту своїх інтересів.
Стаття 12 Хартії основоположних прав ЄС
текст станом на квітень 2026 року На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цієї свободи в Україні
- Відсутність базового закону про мирні зібрання. Україна досі не прийняла спеціального закону про свободу мирних зібрань. Рішення ЄСПЛ в справі Вєрєнцов проти України, що вимагає прийняти належне зконодавство, залишається невиконаним вже понад 13 років. Правове регулювання спирається на ст. 39 Конституції, положення Кодексу адміністративного судочинства щодо розгляду справ про обмеження свободи мирних зібрань, практики ЄСПЛ та Конституційного суду України. Однак це надає органам влади широкі дискреційні повноваження щодо обмеження мирних зібрань на практиці. Законодавство не визначає чітко процедуру повідомлення про мирні зібрання, обов’язки та права місцевих органів влади, не визначає підстави та процедуру можливого припинення зібрань поліцією після початку зібрання та багато інших важливих питань. Крім того, в законодавстві існує велика невизначеність через паралельне використання понять «масові заходи» та «мирні зібрання», що суттєво відрізняються за правовим регулюванням. Ст. 39 Конституції зобов’язує всіх подавати повідомлення про проведення мирного зібрання, що формально ускладнює проведення спонтанних зібрань. Починаючи з 2006 року Венеціанська комісія та ОБСЄ/БДІПЛ тричі (2006, 2009/2010, 2016) надавали спільні висновки на проєкти законів про мирні зібрання (CDL-AD(2006)033, CDL-AD(2010)011, висновок 854/2016), однак жоден з них не був ухвалений Верховною Радою. У Спільному висновку 2010 року зазначалось, що законопроєкт «містить положення, які не мають чітких стандартів для прийняття рішень, що створює потенціал для зловживань». Висновок 2016 року щодо двох альтернативних законопроєктів (№ 3587 і № 3587-1) констатував, що вони «залишаються надмірно деталізованими з надмірним розмежуванням категорій заходів» і не повною мірою відображають «презумпцію на користь проведення зібрань та принцип пропорційності».
- Обмеження під час воєнного стану. Законодавство забороняє повністю страйки під час воєнного стану, а також дозволяє місцевим військовим адміністраціям вводити тимчасову заборону мирних зібрань на окремих територіях. Практика застосування законодавства через правову невизначеність залишається доволі хаотичною, оскільки чіткі критерії заборони та процедури не визначені. Однак під час воєнного стану мирні зібрання проводяться, як правило, за загальною процедурою подання повідомлення про проведення мирного зібрання до місцевої влади. За час воєнного стану суди практично не виносили рішень про обмеження свободи мирних зібрань за поданням місцевих органів влади. Існують суттєві розбіжності регулювання мирних зібрань у різних областях під час воєнного стану. Розпорядження військових адміністрацій суттєво відрізняються: від повної заборони до встановлення процедур повідомлення. Хоча на практиці це не призводить до заборони зібрань, однак показує відсутність належного правового регулювання. Це створює правову невизначеність та нерівність громадян залежно від місця проживання. Під час воєнного стану до забезпечення порядку почали залучати військові підрозділи МВС (Нацгвардія) та ЗСУ. Їхні представники не мають навичок дій під час мирних зібрань, не мають особистої ідентифікації та навичок комунікації з учасниками протестів, що суттєво збільшує ризик провокування насильства та їхньої безвідповідальності.
- Обмеження для національних меншин. Відповідно до закону про національні меншини (спільноти) в Україні (п. 3 Перехідних положень) на період воєнного стану та шести місяців з дня його скасування або припинення тимчасовому обмеженню в реалізації та захисті підлягають свобода мирних зібрань для осіб, які ідентифікують свою приналежність за етнічним походженням із державою, що визнана в Україні та/або міжнародними організаціями державою-терористом (державою-агресором), яка вчиняє акти агресії проти України. Венеціанська комісія у своєму Висновку визнала можливість таких обмежень у час збройної агресії, проте наголосила, що «будь-які обмеження не повинні бути дискримінаційними». Застосування додаткового шестимісячного обмеження після завершення воєнного стану саме до прав меншин може розглядатися як непропорційне та дискримінаційне. Загальні обмеження повинні бути замінені на індивідуальну оцінку ризиків безпеці в судовому порядку. Крім того, незрозуміло яким чином буде перевірятися етнічне походження учасників таких зібрань.
- Перешкоджання та припинення первісно мирних протестів з використанням непропорційної сили. У справах Shmorgunov and Others, Lutsenko and Verbytskyy, Kadura and Smaliy, Dubovtsev and Others (рішення 2021 р.) щодо подій Євромайдану 2013–2014 рр. ЄСПЛ встановив множинні порушення статті 11 поряд зі статтями 3, 5 та 2, констатувавши, що «застосоване насильство та незаконні затримання становили навмисну стратегію з боку влади, спрямовану на перешкоджання та припинення первісно мирних протестів з використанням непропорційної сили». В українському законодавстві відсутні належні запобіжники проти подібних практик органів влади.
- Обмеження для іноземців та осіб без громадянства. Стаття 39 Конституції гарантує право на мирні зібрання лише «громадянам». Водночас Венеціанська комісія та ОБСЄ/БДІПЛ у всіх своїх висновках послідовно наголошували, що свобода мирних зібрань має бути гарантована кожній особі, яка перебуває під юрисдикцією держави, незалежно від громадянства чи легальних підстав перебування в країні. Відсутність законодавчого гарантування свободи зібрань для негромадян суперечить Хартії основоположних прав ЄС (ст. 12).
- Українське законодавство дозволяє страйки виключно для захисту трудових прав і не дозволяє з іншими цілями, наприклад, політичними, економічними тощо, що суперечить певним українським традиціям. Доцільно розширити легітимні цілі для проведення страйків.
- не виконано
- виконано
Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:
- Невідкладне прийняття Закону про гарантії свободи мирних зібрань. Мін’юст повинен розробити, а Верховна Рада повинна ухвалити Закон про гарантії свободи мирних зібрань з урахуванням трьох спільних висновків Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ (2006, 2010, 2016), Керівних принципів ОБСЄ/БДІПЛ щодо свободи мирних зібрань. Закон повинен:
- визначити та розмежувати поняття мирних зібрань та масових заходів;
- закріпити презумпцію на користь проведення зібрань;
- встановити чіткий та вичерпний перелік підстав для обмеження свободи з вимогою пропорційності та необхідності у демократичному суспільстві;
- гарантувати свободу зібрань усім особам під юрисдикцією України, включаючи іноземців та осіб без громадянства, що незаконно перебувають на території України;
- визначити право на спонтанні зібрання та контрдемонстрації;
- визначити процедуру припинення зібрання після його початку поліцією: чітко визначити підстави та процедуру, необхідність складання протоколу про припинення зібрання та можливості подальшого судового контролю, визначення відповідальності для працівників поліції за незаконне припинення зібрання, підстави та процедуру застосування спеціальних засобів;
- забезпечити ідентифікацію під час мирних зібрань усіх представників органів правопорядку та інших представників влади, залучених до охорони громадського порядку;
- визначити чіткі правила використання засобів відеоспостереження та технологій розпізнавання під час зібрань з урахуванням Регламенту ЄС про штучний інтелект (AI Act, 2024) та позиції FRA щодо біометричного спостереження;
- гарантувати захист журналістів та працівників медіа, працівників організацій, що здійснюють моніторинг чи спостереження за дотриманням свободи мирних зібрань.
- Перегляд обмежень свободи зібрань у період воєнного стану. Необхідно скасувати положення про абсолютну заборону страйків під час воєнного стану, що дуже негативно впливає на захист трудових прав працівників. Необхідно узгодити законодавство щодо воєнного стану, про місцеві військові адміністрації та місцеве самоврядування в частині регулювання проведення мирних зібрань та встановлення додаткових обмежень під час воєнного стану. Усі обмеження під час воєнного стану повинні визначатися законом.
- Захист прав меншин у контексті свободи зібрань. Верховна Рада Україна повинна переглянути Розділ V перехідних положень Закону про національні меншини (спільноти), скасувавши заборону на проведення мирних зібрань під час воєнного стану та шестимісячне додаткове обмеження свободи зібрань після завершення воєнного стану з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії про недискримінаційний характер обмежень та відповідно до Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин. Обмеження можуть встановлюватися індивідуально на основі оцінки наявних реальних ризиків в судовому порядку.
- Виконання рішень ЄСПЛ щодо подій 2013-2014 років та забезпечення відповідальності. Розробити та впровадити комплексний план виконання рішень ЄСПЛ щодо порушень статті 11 ЄКПЛ, зокрема рішень у групі справ Shmorgunov and Others (2021), включаючи створення незалежного механізму розслідування дій правоохоронців під час публічних заходів; виплату компенсацій потерпілим; регулювання процедури застосування спеціальних засобів та сили щодо учасників зібрань; обов’язкової ідентифікації всіх працівників органів правопорядку під час мирних зібрань.
- Посилити впровадження Скандинавської моделі публічної безпеки та порядку під час мирних зібрань та розширити роботу поліції діалогу. Запровадження поліції діалогу в усіх містах України, їхнє навчання та узагальнення практики з метою вирішення конфліктних ситуацій під час мирних зібрань через діалог і зменшення застосування сили працівниками поліції. Провести навчання військових підрозділів, залучених до охорони порядку під час мирних зібрань.
- Ідентифікація представників органів правопорядку та залучених військових підрозділів під час мирних зібрань. Усі представники органів правопорядку та військових підрозділів, залучених до охорони порядку під час мирних зібрань, повинні мати чіткі знаки для індивідуальної ідентифікації під час мирних зібрань. Форма, яку вони використовують повинна враховувати ці вимоги й забезпечувати видимість таких знаків за будь-яких погодних умов.
- Рекомендується створити систему збору даних про кількість мирних зібрань, обмеження, порушення прав учасників та дії поліції. FRA у Звіті 2024 року підкреслює важливість збору даних для моніторингу стану громадянського суспільства. ОБСЄ/БДІПЛ у своїх тематичних звітах також наголошує на необхідності систематичного збору даних для оцінки реалізації свободи мирних зібрань. Такі дані мають публікуватися у відкритому доступі. На сьогодні Україна не має повної статистики щодо свободи мирних зібрань.
- Виконати рішення ЄСПЛ в справах проти України:
- Групі справ Вєрєнцов проти України в контексті визначення чіткого регулювання для реалізації свободи мирних зібрань та визначення чіткої відповідальності для учасників зібрань та представників влади;
- Групі справ Шморгунов та інші проти України (Shmorgunov and Others, Lutsenko and Verbytskyy, Kadura and Smaliy, Dubovtsev and Others) в контексті встановлення запобіжників щодо застосування непропорційної сили для припинення мирних зібрань чи перешкоджання мирним зібранням.
Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.
Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.
Експерт(к)и
Володимир Яворський
програмний директор ГО «Центр громадянських свобод»