Право на життя

1. Кожна людина має право на життя.
2. Жодну людину не може бути засуджено до смертної кари або страчено.

текст станом на березень 2026 року

На основі досліджень та правозахисної практики можемо виділити наступні проблеми реалізації цього права в Україні:

  1. Україна вжила недостатніх заходів з дотримання прав осіб у місцях несвободи та установах соціальної сфери в умовах війни. Зокрема, не була проведена евакуація пенітенціарних установ, заклади переважно не забезпечені укриттями від ракетних і бомбових атак. Те саме можна сказати й про осіб, що перебували в установах соціальної сфери (заклади з надання психіатричної допомоги, геріатричні пансіонати, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати).
  2. Прогалини та недоліки законодавства щодо забезпечення гарантій та прав потерпілих. Право на інформування потерпілої особи про її процесуальні права здійснюється формально, без його належного роз’яснення. Потерпілі від насильницьких злочинів не віднесені до категорій осіб, які мають право на безоплатну правничу допомогу. Відсутні чіткі стандарти щодо інформування потерпілого про хід розслідування, яке здебільшого відбувається виключно після звернення потерпілого. Відсутність узагальнених підходів до роботи з потерпілими, які захищають потерпілих від ризику повторної травматизації.
  3. Перешкоди реалізації права потерпілих на переклад. Законодавство не містить положень щодо права оскаржити рішення про відмову у наданні усного чи письмового перекладу, що передбачено ст. 7 Директиви 2012/29/ЄС.
  4. Неналежний процес інформування потерпілих про їхнє право на доступ до служб підтримки та повільне впровадження таких служб.
  5. Національний механізм застосування заходів захисту від злочинів майже не використовується на практиці. Неповноцінне законодавче регулювання, неналежне матеріально-технічне забезпечення, відсутність системного підходу захисту потерпілих, оперування оціночними поняттями «реальна загроза» життю тощо — все це не відповідає вимогам Директиви 2012/29/ЄС, адже положення останньої передбачають проведення своєчасної індивідуальної оцінки при обранні конкретних спеціальних заходів захисту.
  6. Відсутність в національному законодавстві удосконалених положень щодо права на компенсацію та механізмів її отримання.
  7. Проблеми ефективного розслідування порушень права на життя:
    • неодноразові відмови в реєстрації кримінального провадження; незабезпечення збереження первинних доказів та доказів, зібраних під час розслідування; низька якість судових експертиз та дуже великий час їхнього проведення; недостатньо ретельне розслідування справ; численні та повторювані порушення процесуального законодавства; неспроможність усунути суперечності в доказах та надати узгоджені висновки, а також значні необґрунтовані затримки у розгляді справ; недостатня неупередженість розслідувань (рішення ЄСПЛ у справі Хайло проти України, 2009, Муравская проти України, 2009, Khaylo group);
    • неспроможність захистити журналіста, життю якого загрожувала небезпека та неефективне розслідування його вбивства (Рішення ЄСПЛ у справі Гонгадзе проти України, 2005);
    • відсутність ефективних розслідувань насильницьких дій проти заявників, у тому числі щодо можливих мотивів расової чи релігійної ненависті (рішення ЄСПЛ в справі Федорченко та Лозенко проти України, 2012, Fedorchenko and Lozenko group);
    • непроведення ефективного розслідування смертей під час проходження військової служби (рішення ЄСПЛ в справах Сергей Шевченко проти України, 2006, Sergey Shevchenko v. Ukraine та Мосендз проти України, 2013, Shabratskyy and Shabratska v. Ukraine, 2026);
    • надмірна тривалість розслідувань (рішення ЄСПЛ в справі Юхимович проти України, 2021, Yukhymovych v. Ukraine);
    • затримка початку розслідування;
    • непроведення першочергово необхідних слідчих дій або недбале їхнє проведення;
    • втрата доказів, хаотичне, непослідовне й безсистемне зберігання матеріалів справи;
    • необґрунтована й неодноразова зміна підслідності;
    • недосвідченість слідчих, зокрема у сфері знань МГП;
    • ігнорування клопотань сторони потерпілого про проведення слідчих дій тощо.

Що Україні потрібно зробити під час вступу до ЄС для покращення ситуації:

Для вирішення структурної проблеми неефективності розслідувань порушень права на життя рекомендується:

Для виконання рішень ЄСПЛ, що перебувають на контролі Комітету Міністрів Ради Європи, необхідно вжити таких заходів:

В контексті адаптації до acquis ЄС щодо прав потерпілих (Директиви 2012/29/ЄС та 2004/80/ЄС) необхідно:

Щодо міжнародного захисту (Директива 2013/32/ЄС) необхідно:

Щодо торгівлі товарами подвійного використання та боротьби з тероризмом (Регламент ЄС 2019/125 та Директива 2017/541) необхідно:

Щодо морської безпеки (Регламент ЄС 2019/1239) необхідно:

Більш детально з оглядом права й практики ЄС та України щодо цього права, а також обґрунтуванням наших рекомендацій ви можете ознайомитися в дослідженнях на цій сторінці, зокрема дивіться: Право на життя: відповідність принципам та нормам права Європейського Союзу. Якщо у вас є пропозиції та зауваження щодо цього матеріалу, надсилайте їх, будь ласка, на адресу: hrmap@ccl.org.ua.

Використання опублікованих матеріалів дозволяється за умови обов’язкового посилання на джерело інформації. © Громадська організація «Центр громадянських свобод», 2026.

Експерт(к)и

Picture of Юлія Коваленко

Юлія Коваленко

докторка філософії з міжнародного права, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ, експертка з міжнародного права та прав людини

Author picture

Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ)

Бібліотека